Що в світі коїться

Пізній вечір п”ятниці, спеціальний експрес залізниці Кейхан приїхав на станцію Ґіон Шідзьо, висадив і забрав нечисленних пасажирів, кондуктор повідомив про те, що двері зачиняються – і тут до вагону залітають-забігають двоє неяпонців, один у традиційному японському чоловічому вбранні дзімбей і з рюкзаком, інший – джинси і футболка звичайні, але зачіска “тармазіла галавой”. І дивляться на мене так радісно – “як ми, круті, еге ж, встигли на цей поїзд!..”. Другий повісив парасольку на поручень, вчепився за неї і став мотиляти туди-сюди, перший теж щось ніяк не міг заспокоїтися.
А тоді, через кілька секунд після них, у ті самі двері абсолютно спокійно (він у цей момент – утілення всесвітнього спокою!) заходить японський дядечко років під 60, у костюмі – типовий селерімен за кілька років до виходу на пенсію. Здивовано і трохи несхвально дивиться на тих двох орлів, тоді на мене – я показую очима, що не такий, як вони. Він зайшов, а тоді секунд за 15 тільки двері закрилися.
Вловлюю беззвучний імпульс від дядька: “То Ви, шановний, теж думаєте, що ці іноземці в Японії і в Кіото зокрема зовсім знахабніли і не відають, як чемно поводитися?”
Надсилаю йому відповідь, так само подумки: “Так, це зовсім нікуди не годиться! Майте зрештою совість, бакана ґайдзіни! Що в світі коїться!..”