Староста

 Учора балакав у Фейсбуці з університетською старостою на 1 і 2 курсах — Юлєю Козловою. Ох, який же я тоді був наївний, як захоплено дивився на світ довкола! Будь-яке завдання видавалося суперпростим, друзі були щирими і справжніми, а крапля горілки була смертельною дозою алкоголю. Але менше з тим.
 Отже, Юля Козлова. Зараз вона уже ніяка не Козлова, а Худин, на фото тримає на руках 13-місячне щастя, яке звати Катя, працює в рекламній агенції і вчиться на дизайнера інтер'єру. А, і ще хоче в Японію — підігнати трохи японську і вчити каліграфію.
 Побалакали, я вимкнув комп'ютер і задумався. Складається враження, що час навколо мене летить (як стріла), у колишніх однокурсниць народжуються діти і змінюються прізвища, Тойота набуває і потім втрачає лідерство на світовому автомобільному ринку — а я собі ніби поза усім цим, Alone in Kyoto, тільки сивини з кожним роком додається потроху.
 Навіть не знаю, чи таке перебування поза часом іде мені на шкоду чи на користь.