Про якість туалетну
Цікаво оце було в недільному спецвипуску газети “Асахі” про туалети - як в Гамериках із води тамтої роблять воду питну, в школах японських переробляють туалєти з “японських” (системи дірка в підлозі) на “европейські” (системи унітазної), як в Африках будують подоби туалетів із якогось свіжоназбираного сіна, і так далі.
Але найбільше мені запам’яталася класифікація відходів життєдіяльності жителів Едо (теперішній Токіо) в епоху Едо, тобто в 17-19 століттях. Учений-дослідник тодішнього способу життя зазначає, що збиране від 1 людини за 1 рік допомагало виростити цілих 14 кілограм рису (!). А в “Словнику туалетології” прямо класифікують відходи за місцем проживання, зазначаючи, що “мешканці району Кьобаші мають першокласну якість, тоді слідують жителі Ніхонбаші, Канда і Асакуса. А найгірша якість у районах Фукаґава та Хондзьо:.
Цікаво, що ті мешканці Кьобаші споживали, що було у них все преміум-класу..

no subject
no subject
Але в школах він все більше втрачає позиції, бо школярі вдома мають суперкомфортний дівайс, і часто просто терплять всі уроки і перерви, набуваючи собі всяких проблем зі здоров"ям
no subject
no subject
цікаво, за якими ознаками та класифікація... може, жирність, чи вміст якихось мінералів, які рис потребує. а це вже сильно залежить від харчування.
no subject
Як колись потрапить у руки той словник туалетології, поділюся параметрами класифікації і тут:)