Лайк-лайк-лайк-лайк

[brovary84]

Его не проведешь на мякине 

Он знает ходы под землей

Була (і є) така пісня в Ґрєбєнщікова, про людину з Кємєрово. Я слухав собі і думав завжди, що то десь неподалік від Москви, типу “Золотоє кольцо” і так далі, а оце випадково побачив на карті, що воно десь аж за Новосибірськом. Тоді - точно на мякінє нє правєдьош. 

А пригадалася мені ця пісня ще позаминулого місяця, коли мав по роботі відрядження в Куара-Румпу:ру, в Маре:шію. Зустрівся там із вельми цікавою жіночкою із Фіджі. Цікава вона своїм іменем: Ратунабуабуа Меретуй-і-ще-два-імені, всі звали її Мере-сан. Трохи вища за мене, має пишнє волосся, як у благородної левиці, і набір різнобарвних сукень на кожен день конференції, або просто перебування за кордоном: блакитна, червона, зелена, фіолетова і так далі. І виступ свій теж у сукні робила, а я, як справжній японець - у піджаку з краваткою її слухав. (Утім, зрештою, не тільки я). Але йдеться мені скоріше не про її сукні, а про якусь безмежну відкритість і невміння (нехотіння?) дивитися на життя песимістично. Ну і надзвичайну непосидючість. 

Попросила в мене адаптер, аби зарядити телефон і подивитися Фейсбук, бо ж “там купа новин щодня, хтось кудись поїхав, хтось щось купив, одружився, розлучився, написав наукову статтю - і треба все лайк-лайк-лайк-лайк, ха-ха-ха”. Як приїхали в Ісламський музей, всі вже зайшли до середини, і тільки Мере-сан робила селфі на його фоні - бо ж треба показати, де вона перебуває, аби отримати лайк-лайк. 

І оця от Мере-сан, якось дуже узгоджено зі своїм характером, спізнилася на літак (точніше, не знайшла вчасно ґейт, бо вона чекала повідомлення на екрані, а в Куара-Румпу:ру якась інша система, і вона так нічого і не дочекалася), і їй довелося ночувати в аеропорту, а тоді доночовувати у якихось знайомих у малайзійській столиці.

Єйо нє правєдьош на мякінє, одним словом. І ще, як на мене, лайк-лайк-лайк-лайк - це найкраща характеристика Фейсбуку у межах 4 слів.