brovary84: (Maska)
 Якось журналіст газети “Асахі” запитав в успішного власника однієї фірми, що для нього значить стати багатим. Той відповів, що “стати багатим - це все одно що жити у квартирі з опаленням”. Люди, що живуть у холодних квартирах, мріють про опалення (гроші), і ставлять собі за мету життя здобути їх якомога більше. Але коли ти поставив опалення у своїй квартирі, радість від цієї події не триває довго, ти звикаєш до опалення і забуваєш про те, що треба його цінувати. Однак коли з якихось причин позбудешся опалення, то відразу знову згадаєш про те, яка це класна штука. 

brovary84: (Student ID)
 ІТ-Компанія “Фі:до тейра” розробляє додатки та програми для айфонів, іншої компанії “Дайва Хаус” та інших. Дуже заохочує робітників до підробітків (роботи, окрім основної), один 35-літній співробітник хвалиться, що інколи заробляє на програмах для індивідуальних замовників до 100 тисяч ієн на місяць. (Для довідки: середня зарплата в Японії - 330 тисяч). Лягає спати з дітками о 9 вечора, прокидається о 3 ночі - і працує, і працує..

Директор компанії, пан Ооіші, отримав бакалавра і одразу почав працювати, бо хотів якомога швидше використати на практиці отримані в університеті знання. Але виявилося, що робота програміста - не з найлегших, часто треба було працювати всю ніч, що, зрозуміло, не приносило аніякого задоволення. Надивився на семпаїв, які регулярно втомлювалися і морально, і фізично - і у липні 2006 року заснував власну фірму. А через три роки найняв першого робітника. Розкидав розробників програм і канцелярію по окремих кімнатах, і зробив так, щоб першим не треба було відповідати на телефонні дзвінки, а також щоби мали вони поменше нарад. Зменшилася кількість понаднормових годин, субота і неділя - відповідно, теж вихідні. Ну і запропонував систему “заохочення побічної роботи”. 

Каже, що якщо можна після роботи основної додатково здобувати якісь знання, то дивно, чому не можна так само свої вже здобуті знання використовувати для того, щоби заробити грошиків. Із 7 співробітників зараз мають побічну роботу троє. Коли тільки запровадив цю систему - колєги дивилися косо, бо попереджали про можливий витік таємної інформації, а також про шалену конкуренцію для співробітників на цьому ринку. Але директор радо запевняє: якщо таємниця компанії стала відома третім особам - у цьому в першу чергу є вина директора, треба краще учити робітників, як у світі жити. 

Ефект таких заохочувальних програм - те, що робітникі знання, здобуті під час побічної роботи, можуть використати для основної. “Ну і взагалі, підприємці повинні думати не тільки про фірму загалом, але і про кожного робітника окремо.” - додає пан Ооіші.

brovary84: (Default)
 Компанія “Кокуйо” - виробник канцтоварів. 6399 робітників. Мають систему тюторів-семпаїв (хтось, хто довше за тебе займається певною справою), які до 3 років стежать і керують своїми ко:хаями (відповідно, хтось, хто займається цією справою коротший проміжок часу).

То коли на роботу приймають нових працівників, їм одразу призначають такого семпая-керівника, і він керує, допомагає та підказує, що і як робити. Спочатку складають трирічний план дій, і потім уже на його основі просуваються вперед. За перший рік учать основам роботи, протягом другого - поступово змушують думати головою і приймати рішення самостійно. То одна дівчина розповідає, що відчувала відповідальність за кожний свій вчинок не тільки перед собою, а ще й перед семпаєм, тому діяла рішуче й активно. 

Запровадили цю систему 2005 року. Тоді кількість новачків, що покинули фірму протягом перших трьох років, становила 20%. Після нововведень - знизилася до 5%. Вдячні новачки звітують, що особливо раділи тюторам, які розповідали їм навіть про найосновніші основи - як телефонувати партнерам, надсилати мейли, робити копії і так далі. А також були сповнені вдячності, коли ті самі тютори переймалися їхніми планами дій і переживали так, нібито за свої. 

Наприкінці третього року тютори пишуть своїм ко:хаям листи - мовляв, “завжди пам’ятай, що наша кінцева мета - допомагати відтворювати культуру, а не ганятися за прибутками, тому й дій відповідно”. А вищезгадана дівчина має тютора за ідеал, якого треба прагнути досягти самій. 

brovary84: (Shinchan)
 Компанія “Ядзуя” з міста Фукуока продає “здорові харчові продукти”, тобто (так я собі уявляю) все, що робить вас стрункіше, шкіру - ніжніше і так далі. Заснована 1975 року, штат - 125 чоловік. 

Диивність фірм полягає в тому, що співробітниці мають право вибирати собі одяг робочий із більше ніж 100 варіантів. Запровадили таку прекрасну систему 17 років тому, причина - дуже проста: якщо людина проводить в одному місці більше 8 годин на добу, то нехай вона буде мотивована проводити цей час плідно й активно. Таку мотивацію можна частково забезпечити наданням можливості вибору одягу, який їй до вподоби. Загалом можна вибирати із 40 моделей одягу, тобто теоретично ймовірність однакового вибору не така вже й велика, але практично - якщо хтось у такій самій гамі, як ти сама, то одразу з’являється привід поговорити, відповідно - покращується загальна атмосфера на роботі. 

70% робітників - жінки, чоловікам раз на 3 роки виплачують по 30 тисяч “на костюми” (саме стільки коштує літній варіант для жінок, зимовий - 50 тисяч). 

Минулого року провели навіть “уніформенний конкурс краси”, де моделями були співробітниці фірми, а перемогу здобули 15 варіантів уніформи. 

brovary84: (Maska)
 Член редколегії  газети “Асахі” Ішікава - новонаверненому журналістові відділу політики Хоші: 

“Робота журналісти політичного відділу - зібрати якомога більше фактів під час збирання матеріалів, і, коли залазиш у ванну перед сном - думати про те, яким буде для Японії завтрашній день, що станеться через тиждень, місяць, рік, 10 років. І думати про це треба щодня.” 

У відповідь Хоші радісно заявив, що лягає спати без прийому ванни, і старший колєга вельми обурився. 

А мені, пригадую, бабуся завжди казала, що коли лягаєш спати - треба подумати, що ти зробив корисного за день, що пройшов. Вектори - в минуле і майбутнє - різні, але напрямок думки однаковий.

brovary84: (Maska)
 Вибачення і пояснення з боку “Асахі Шімбун”, тобто “Газети Асахі”, через не зовсім точне тлумачення інтерв’ю з колишнім начальником станції Фукусіма-1 (це там, де повибухали реактори навесні 2011 року) і висвітлення проблеми “comfort women” (не знаю, як їх краще назвати українською) у Китаї та Кореї - там журналіст щось попридумував і видав за правду:


“Твою точку зору я не поділяю, але життя покладу на те, аби ти мав право її висловити”. 

brovary84: (Student ID)
 Цього разу хвірма - виробник деталей для автомобілей “Ядзакі Со:ґьо:”. Мають охвіси у 43 країнах, а з 250 тисяч робітників тільки 2 тисячі - японці. Питають у всіх, хто пройшов пекло співбесід і збирається з квітня працувати, чи не хочуть вони пройти “адобенча: суку:ру”, тобто “школу пригод” за кордоном, протягом одного року, і тільки після того почати працувати. 

 Почалося все 20 років тому із програми на 3 тижні в Канаді - поїздити на лижах і повчити мову. Тоді - 6 тижнів хоумстею на Самоа, з 2001 року термін подовжили до півроку, а з 2007 - від групових поїздок перейшли до індивідуальних. І дали можливість вибору напряму. Бажання чи небажання взяти участь у річному адобенча: ніяк не впливає на подальшу кар’єру. 

 Минулого року із 92 новачків-японців 39 погодилися на рік відкласти початок роботи. Спочатку - місяць у Токіо, наради один на один із радником-іноземцем з приводу бажаного місця відрядження, терміну і так далі. Тоді зв’язуються із людьми, які приймуть на хоумсутей, і обговорюють усі деталі. 

 Протягом цього року робітником компанії ти не стаєш, платить фірма 10 тисяч ієн на одну особу на день. І не безпосередньо тобі, а відповідальним особам місця, де проживаєш. Звідти вже перераховують гроші на переїзди і за проживання (включно із триразовим харчуванням). Решта - в принципі більш-менш вільний режим, сам собі шукаєш, де проходити практику і з ким спілкуватися.      

 Але слід дотримуватися наступних правил:

- не можна спілкуватися із японцям
- не можна витрачати гроші на пошук місця стажування, волонтерського центру і так далі-
- треба регулярно радитися із місцевим консультантом.
 Порушникам видають червону картку і кажуть “сайо:нара”. За 20 років постажувалися за кордоном 1300 людей, були випадки коли в останню мить тікали з аеропорта або проводили весь час за компутером удома, але найуспішніші, наприклад, поїхали працувати у Уругвай, або в Індію. Хоча загалом зараз тільки 70 людей жиють за кордоном. Тобто побувати там - ще не значить призвичаїтися та полюбити.

brovary84: (Student ID)
 Сьогодні в Японії - День поваги до старших (або осіб похилого віку). Міністерство внутрішніх справ і комунікацій учора оприлюднило наступну статистику. 
Станом на сегодні, в країні 32,96 млн. людей мають 65 або більше років (25,9% від усього населення); 15,9 мільйонів - старші 75 років (відповідно, 12,5%). Тобто кожен четвертий має більше 65, а кожен восьмий - більше 75 рочків.
Людей, старших 70 років - 23,83 млн. (18,7%), таких, що живуть уже 9 десяток років - 9,64 млн. (7,6%). Кількість похиловіких (старших за 65 років) чоловіків 14,21 млн. (23,0%) менша за відповідну кількість жінок - 18,75 млн. (28,7%).
У 2013 році домогосподарств, у складі яких є особи старші 65 років, було 20,86 млн., а домогосподарств, що складаються тільки з осіб похилого віку - 5,52 млн.  
brovary84: (Default)
 Одна - про конячку Харуурара (яке прекрасне ім’я, а японською абеткою катАканою це записується отак: ハルウララ), яка зараз доживає віку на фері в префектурі Чіба. Має 18 конячих років, тобто близько 60 людських, а ще - прекрасний рекорд із 113 поразок у перегонах поспіль. Її небажання (невміння?) здобути перемогу зрештою стали своєрідним символом того, що не завжди перемога - це те, чого треба прагнути будь-якою ціною. Найголовніше - продовжувати йти до мети, навіть якщо ти зрештою її і не досягаєш. 

Тепер конячка має свій фан-клуб (60 чоловік по всій країні, скидаються щомісяця по 3000 ієн - якраз на проживання і проїдання всяких смаколиків вистачає), спокійне пенсійне життя і майже вічну популярність. 

Інша - про 70-літнього дідуся з префектури Хьоґо (це там, де розташоване славне портове місто Ко:бе), який подав позов проти власників дитсадочка під вікнами свого будинку через те, що “діти занадто голосно поводяться”. Мовляв, він навіть уже не може і вікно спокійно відкрити, і взагалі від них шум перевищує 70 Дб, а у нас у районі норма - 60. А кілька років тому у не менш славному місті Йокохама навіть відмінили будівництво дитсадка через протести місцевих жителів. Отаак..А потім вони дивуються, чому в Японії все менше дітей і все більше осіб похилого віку. Бо одні просто фізично-фізіологічно заважають іншим..

brovary84: (Kusakari)
 Доніс мені інтернет, що популярним не тільки в гамериках і європах, а і в Україні зараз є дивна звичка обливати себе з голови водою з льодом із відра. Ясно, що воно щось там стимулює і підвищує, але мені здається, що є кращі способи змусити людей задуматися про доброчинність. Ну, але менше з тим. 

Трошки попишу про воду нельодяну. В префектурі Міяґі на північному сході країни, якої безпосередньо торкнулися землетрус і цунамі 2011 року, на уроці в початковій школі сенсей пояснює учням, скільки води використовується протягом дня 1 людиною. Поставив у ряд 30 відер по 10 літрів кожне, пояснив, що в одне входить по 10 літрових пакетів молока, а в кожен пакет - по 5 200-мл пакетів, які ви, шановні, вживаєте на обід. 

І додає, що за день пересічний член пересічної японської сім’ї саме стільки і споживає: попити - 2 літри, на приготування їжі, миття посуду і так далі - 70 літрів, прання - 50, ванну - 70, туалет - 84, миття личка та ін. - 24 літри. А якщо родина з 4 чоловік - то, відповідно, і витрати ще більші. 

Одразу після землетрусу води в крані певний час не було, тому більшість учнів на своєму досвіді знають, як це - не мати змоги сходити в туалет, помитися або просто попити. Ну і, скоріш за все, навряд чи комусь із них спаде на думку обливатися водою крижаною.

brovary84: (Student ID)
 Заснована 1930 року, має назву “Фудзікін”. Виготовляє різні види барубу, тобто клапанів. Кількість працівників - 2400. “Дивність” полягає у надзвичайно шанобливому ставленні до тих, хто має якісь кваліфікації, причому не обов’язково вони повинні бути пов’язані з напрямком роботи безпосередньо. Доплачують за кожну кваліфікацію, сума залежить від виду, а також від того, скільки людей її здобувають. Якщо ти самостійно опанував, наприклад, швидкісне рахування на калькуляторі (якщо таке взагалі існує), то отримуєш 8 тисяч ієн, якщо для здобуття кваліфікації необхідна участь певної кількості людей з фірми, то кожному доплачують іще по 4 тисячі ієн, і всі отримують по 12. Загальна кількість кваліфікацій, що підлягають такому стимулюванню - 119, для іноземців пакатіт і Тест на рівень володіння японською мовою. Рекордсмени мають більше 10 кваліфікацій, і отримають щомісячно більше 50 тисяч ієн бонусів. 

Фото найздібніших здобувачів вивішують на японському варіанті дошки пошани, а інколи робітники пишуть назви своїх кваліфікацій і на бейджиках. Відповідальна особа пояснює, що здобуття таких кваліфікацій зрештою йде тільки на користь робітникам, адже вони можуть вповні проявити свої таланти навіть після того, як змінять місце роботи. Загалом на рік фірма витрачає 6 тисяч манів (тобто 60,000,000 ієн, для долярів діліть на 100) на такі додаткові виплати. 

Ця диивна фірма диивна ще й тому, що дбає вона не тільки про дух, тобто розум, а і про тіло. Має спеціальні виплати тим, хто дбає за здоров’я, “не палить, не п’є кави і сік” на роботі. На місяць - від 1500 до 8000 ієн. Відмову від кави і соків почали заохочувати, аби не ображалися робітники, які і раніше не палили. А, ну і ще ввели виплати за виголошення промови на весіллі когось із колєг - за одне весілля нагороджують до 6 людей (по 7 тисяч на брата), якщо ж ти доріс до начальника відділу і щось там виголосив - маєш цілих 9 тисяч. 

Гарна фірма, і зовсім не диивна.

brovary84: (Default)

Є в Кіото, другій японській столиці, багато прекрасних магазинів із кількасотлітньою історією і традиціями, що передаються з покоління в покоління. Один із них - “Мінатоя” - продає смоктальні цукєрки, і найпопулярніша з них - як пишуть на стязі перед входом, “кіотоська знаменитість” - цукерки привида (духу), що виховує дітей. 

Почалося це все 1599 року. Одного дня тодішній власник хотів закрити магазин - як всередину зайшла жінка і купила одну кетю. Це повторилося і наступного дня, і протягом кількох наступних. Кмітливий і допитливий господар пішов за нею - і прийшов на цвинтар, а жінка зникла десь у темряві серед могил. Аж раптом чує - серед могил плаче акачан (немовля). Покликав священника, підійшли поближче - і побачили труп жінки і поруч - немовля, яке радісно смоктало кетю. Вагітна жінка померла, а немовля народилося після її смерті, і дух жінки щовечора приносив дитині по цукерці. 

Дитина згодом виросла і зробилася буддистським ченцем Нішшіном, ім’я якого відоме по всій західній Японії. А кеті (90% - мальтоза, 10% - цукєр) купують як подарунок при народженні дитини, або з побажанням “досягти такого ж успіху в житті, як Нішшін”. А ще вони чогось популярні серед тайваньців, що відвідують Кіото під час медового місяця. 
brovary84: (Maska)
 Цього разу компанія зветься “Кобаяші Сейяку”, вироболяє ліки та подібні до ліків предмети вжитку. Центральний охвіс - в Осаці. Кількість працівників - 2364 людини. Заснована 1886 року. 

Близько 20 років тому запровадили практику “хомехоме”-мейлів (від дієслова “хомеру” - хвалити). Приходять вони безпосередньо від директора компанії, хвалить він буквально за все підряд - хто чого досяг (або в процесі) на своїй посаді, за те й отримує теплі слова. Один співробітник ділиться враженнями: отримав дотепер цілих 20 хомехоме-мейлів, і каже, що немає більшої приємності на світі, ніж вранці прийти на роботу, відкрити кампутер - а там похвальний мейл від директора. 

Ініціатива сприяє покращенню мікроклімату, заохоченню молодих працівників до висунення нових ідей, і ще багато чому - одним словом, усьому, чому можна посприяти.

Називають відправників мейлів по першій літері імені - А-сан, К-сан і так далі. Родина Кобаяші - засновники компанії, посідають у ній ключові посади, і називання по імені - гарний спосіб уникнути плутанини між ними. А мейли закордонним робітникам приходять із заголовком HOMEHOME mail. Ті спочатку, кажуть, чухали потилицю - що ж воно такеє, а тепер звикли і чекають із нетерпінням.

brovary84: (Kusakari)
 35-літній буддистський ченець одного з кіотоських храмів, пан Мацуяма нещодавно видав книгу із такою назвою. Одна з причин - прірва, що аж ніяк не звужується, між японською молоддю та буддизмом. Насправді причина не в молоді, а в тому, що вона просто не має шансів фізично “доторкнутися” до буддизму або дзену. 

У книжці в формі “питання-відповідь” подано 30 проблєм, які згадували на проповідях лекціях відвідувачі. До прикладу - дві з них. Намба: ван. “Занадто піддаюся впливу оточуючих, і гублю самого себе”. Мацуяма-сан кидає питання у відповідь: не залежати від інших і завжди стояти на своєму - добре це чи погано? І наводить дзен-вислів ченця епохи Едо, Такуана: “Завжди будь фурекушібуру (м’яким, гнучким) і не залеж від обставин”. І додає: не можна змінювати свою справжню сутність. Спочатку задайтеся питанням про те, чим же насправді Ви мусітє займатися. 

Намба: цу. “Я хочу у чомусь досягти вершини і стати найкращим”. Відповідь - проста, і співпадає з назвою книги: “Починайте забувати із найважливіших речей”. Далі наводить приклад із уживанням паличок. Навчити користатися ними дитину - складно, але навряд чи хтось буде думати про те, як саме правильно ними користатися, під час їжі. “Тобто виходить, що (в процесі) забувається навіть те, що було найважливішим. Треба прагнути такого природнього повернення до першоджерел.” Тобто найголовніше - на цьому най-най-важливішому не зациклюватися, звільнитися - і тільки тоді можна буде чогось досягти у своїй справі.

Такі от справи, дорогенькі. Не згідний я тільки з паличками - завжди думаю, чи на той палець поклав нижню, чи треба її опустити вище-нижче. А книга мусіть бути вельми пізнавальна. 

brovary84: (Maska)

Одна наша викладачка в універі, пані Д., регулярно стверджувала, що Китай як цивілізація скоро гигнеться - бо йому вже більше 3 тисяч років, і саме така середня тривалість життя пересічної або й не дуже цивілізації. 

Не знаю, де зараз пані Д., Китай регулярно спонукає своїх азійських сусідів до адекватних реакцій на власні вибрики й викиди, але не треба забувати і про те, що ця древня цивілізація дала світові багато прекрасних речей. Або гарних виразів. Чи, якщо хочете, афоризмів. 

Про один із них згадує у традиційній колонці “Тенсей Дзінґо” її автор. Згадував іще 1 серпня, але мені тільки зараз чомусь про це написалося. Там була кілька тижнів тому придибенція із одним високоповажним чиновником, якого звинуватили у хабарях, зраді і так далі, і з цього приводу виринає поняття про “шічі”, тобто “чотири знання”. 

Колись давно, до людини на ймення Йо:шін, пізно ввечері прийшов чиновник з регіонів і приніс “хабаря”. Витаскав з-за пазухи грошики і намагався вручити, примовляючи: “Ніхто про це не дізнається!..”

Але чесний Йо:шін суворо заперечив: “Такого не може бути, щоб ніхто не дізнався. Знатиме небо. Знатиме земля. Знатимеш ти. І знаю я.” Тобто існують чотири знання. 

Завершує журналіст зітханням-наріканням: “Чи ж такі прекрасні традиції тепер можна побачити тільки зацитованими на сторінках газет сусідньої країни?..”

Питання не тільки для японців чи китайців.
 

brovary84: (Shinchan)
 Наступні герої рубрики - компанія “Куккопаддо” (це вочевидь CookPad), розробляють сайти з рецептами страв, допомагають компаніям, що теж хочуть це робити, і підтримують маркетингові потуги всякі. 

У них непогана така дивна стратегія: спонукати всіх робітників переїжджати поближче до компанії і виплачувати за це бонуси. Тим, хто живе в діапазоні 1,5 км від офіса - до 30 тисяч ієн (300 долярів) бонусів щомісяця. Плюс до 200 тисяч видають на сам переїзд (а це - доволі значна сума, покриває більшість витрат). Компанія розташована в центрі Токіо, ціни на нерухомість дорогі, тому заохочення робітників набуває грошового виміру. Загальна кількість робітників - 181, з них користуються системою 55; серед новачків ці цифри - 17 і 11 відповідно. Ефект - покращення працездатності, життєздатнсті і ще всяких здатностей: замість 1,5-2 годин у перевоненому поїзді на одній нозі - 15 хвилин пішки. 

Хто не любить ходити пішки, а більше пересувається на велосипеді - отримують до 10 тисяч ієн бонусів, якщо щодня добираються ним на роботу і живуть на відстані не більше 15 км від офіса. Зараз свідомих велосипедистів - приблизно 20 чоловік. 

brovary84: (Maska)
 ось що далі непокоїть мій ум. В компанії “Sapporo Group” (виробляє пиво, безалкогольні напої та ще багато всякого) на церемонію посвяти в працівники фірми (чи як воно там називається - не маю жодного уявлення), що в Японії проводиться традиційно 1 квітня (тоді ж починається і фінансовий, навчальний та інші роки) запрошують членів родини новонавернених сарарі:манів. Цього року, наприклад, новонавернених було 82, а членів родини, що прилаштувалися позаду і радо спостерігали - 88 чоловік. 

То тим членам родини, точніше, тільки одному з них, ще й компенсують частину транспортних витрат; мета прозора й очевидна - здобути побільше фанів своїх продуктів-напоїв; як тільки церемонія закінчилася - новонавернені прямують у місця бойової муштри, а батьки-брати-сестри-дідусі-бабусі - у пивний ресторан, де продовжують комунікацію і налагодження (не дуже) ділових стосунків із великими або й не дуже шишками з фірми, а також із батьками інших новачків. 

brovary84: (Kusakari)
 Тим паче, що зараз саме сезон сходжень, офіційно він починається 1 липня, здається, і триває два місяці, а найбільші відчайдухи продовжують сходити і сходити і у вересні теж - на власний розсуд. 

Японці розумно зауважують, що хто не був на Фудзі - той дурень, а хто був двічі - той двічі дурень. Я був на Фудзі півтора рази, тому розумуваннями з цього приводу поділюся зі світом за якоїсь іншої нагоди. А тут просто хочеться звернути увагу громадськості на проблему сміття на горі-символі. 

Минулого року в червні гору було занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, причому як спадщину культурну. Але Японія отримала і домашнє завдання: прибрати на горі та її схилах, а також зменшити кількість відвідувачів з теперішніх 300 тисяч до 200, бо схили Фудзі - не з гуми зроблені. 

Ситуація зі сміттям завдяки діяльності волонтерів останнім часов трохи покращилася, якщо якихось 15 років тому можна було побачити, як після 5 станції (а всього їх 10) з ямаґоя - невеличких місць для перепочинку та перекусу - текли білі ріки туалетного паперу; зараз їх замінили біотуалети. Але сміття не меншає, волонтери за один похід з метою зібрати його побільше мають, в одному місці, “врожай” у 1800 викинутих покришок, а в іншому - 1 тонну сміття, що горить, і трохи більше 5 - такого, що не горить. І таких місць-звалищ у 2006 році знайшли під півтори тисячі..

Щодо кількості туристів - то тут все просто: найбільше протестують місцеві громади, які бояться зменшення прибутків від туристопотоку. Вихід пропонується простий: потік цей розпорошити. Наприклад, побудувати залізницю до 5 станції, аби можна було підніматися і взимку, і милуватися засніженою Фудзі-сан, а також заохочувати туристів ходити і маршрутами нижче 5 станції, а також пробувати милуватися горою з довколишніх горних колєг. 

Боротьба триває. 

TKG

Jul. 28th, 2014 04:05 pm
brovary84: (Surama)
 Заголовок - скорочення від “Tamago Kake Gohan”, тобто рис (зазвичай білий) із сирим яйцем зверху. Тоді його ще поливають соусом соєвим і приправою “адзі-но мото” (фунцкія - підсилювати смак будь-якої страви), перемішують скільки кому хочеться - і готово. 

Дружина, радісно поїдаючи TKG, завжди зауважує, що таке можливо тільки в Японії, де за курячими яйцями - учьот і кантроль, тобто перевіряють їх на свіжість, відповідність стандартам і так далі більш ніж регулярно. А в префектурі Токушіма, до речі, таке саме сире яйце кладуть у місцевий ра:мен - локшину на основі свинячого бульйону із додаванням пророслого бамбука, цибульки, різних овочів ітд. 

Але я хочу зосередитися зараз на яйцях у цілому, бо коштують вони в супермаркеті неподалік від нас десь до 200 ієн за десяток, як трохи кращі (або просто годували курей смачніше - то 340 ієн за 6 штук, і ще й назва якась брендова - “Наґоя щось там”). То я думав, що 340 ієн за 6 яєць - це верхня межа, але в Японії насправді дуже часто краще про верхні межі не думати. Он нещодавно в префектурі Ішікава гроно винограду продали за кілька тисяч доларів!..

От і журналіст газети “Асахі” запевняє нас, що навіть 580 ієн за 6 штук - цілком адекватна ціна. Продають (точніше, продавали до середини минулого тижня) такі яйця в магазині коло станції Осака. Батькам яєць ставили музику Моцарта, сонати (сонети?) для фортепіано, а також музичні твори за участі кларнета та скрипки. Птахоферма (комбінат?) розташована в префектурі Фукуока, і на її широких і неозорих просторах птахи їдять корм, коли їм заманеться, гріються на сонечку і ведуть практично безстресове життя. Водичку беруть з глибини понад 100 метрів, у корм додають корисні культури молочнокислих-чи які там іще в Японії є-бактерій. 

Отакий він - японський фаст (а інколи не дуже)-фуд. Бувають моменти в житті, коли я з’їдаю цілих дві миски тарілки TKG за день.

brovary84: (Maska)
 Мармурове мнясо відоме і поза межами Японії, один із найкращих представників - яловичина з Кобе - з цього року починає потроху завойовувати закодонні ринки збуту (але стикається із жахлівою конкуренцією з боку австралійців - ті пишуть “WAGYU”, тобто “японська яловичина”, і вводять споживачів в оману і куди там іще можна їх вводити). 

Тим часом в самій Японії все сильнішою стає тенденція на виокремлення відмінностей і особливостей, які якнайкраще впливатимуть на смак мняса. Особливо багато уваги приділяють коров’ячій їжі: в префектурі Івате у неї додають місцеве вино, багате на поліфеноли, в префектурі Каґава - соняшникову та оливкову олію, точніше, те, що залишається від соняшників та оливок після того, як їх віджали. В префектурі Ехіме додають жмих від мандаринів, одна зі складових якого в організмі тварин перетворюється на вітамін А і зменшує утворення жиру. А на південно-західному острові Кюсю, відомому жмурдячком під 30 градусів із картопельки та пшениці, в префектурі Міядзакі саме їх додають у коров’ячу їжу. Бо ж багаті вони вітаміном Е. 

Так і живемо.

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 05:25 am
Powered by Dreamwidth Studios