brovary84: (ikemen)
Мама дружини надіслала фото з міста Мацудзака, відомого своїм мармуровим мнясом, і пише, що музей Мотоорі Норінаґи, на жаль, закритий на реконструкцію. А ти ж, Тімуру-сан, колись провів там майже дві години, роздивляючись незрозуміло що! Дивакуватий ґайдзін. 
Так багато часу я там провів не стільки віддаючи данину заслугам відомого вченого і філософа перед японським суспільством і світом узагалі, скільки крутячи і перекручуючи в голові один-єдиний вірш пана Морінаґи, як ото пишуть, після якого він міг би більше нічого і не писати, а сидіти десь коло Тихого океану в Камакурі і цмулити потихеньку біле а чи й червоне вино, як це робив один незнайомий мені ґайдзін невизначеного, але скоріше старшого віку. 
Так от, вірш був наступний: 
Якщо мене хто-небудь запитає: 
„Яка вона – Японії душа?”, 
Скажу, що схожа 
На квітучих вишень в ранкових горах 
Ніжний аромат!
Якщо бути дуже вже точним і прискіпливим, то друга частина вірша звучить так як у заголовку, принаймні у тому японському варіанті, який я знайшов в інтернетах, але на те вона і поезія, щоби перекладач додавав чи забирав якісь нюанси. Перекладач у даному випадку - це професор Бондаренко, і коли я бачу цей вірш, то не тільки вчергове подумки дякую йому за те, що десь на 2 чи 3 курсі на парі з японської літератури він його нам, горе-перекрадачам, прочитав, але і за те, що років із п’ять тому в пошарпаному ліфті гуртожитку в Тенрі, місті Небесної Мудрості, перше що Іван Петрович зробив, коли ми зайшли із вологого та сутінкового серпня до ліфта - це продекламував його ж японською, просто і водночас натхненно, як це може тільки він: 
 
Шікішіма но Яматогокоро во хіто товаба..
 
Ну і далі по тексту. Там із нами випадково в ліфті їхав якийсь український мальчік, який вочевидь дуже здивувався, чого це двоє українців замість балакати українською або принаймні привітатися чемно, декламують якусь поезію, кому вона треба. 
А я йому подумки відповідав: мені треба, бо це ж той самий вірш, що і десять чи скільки там років тому, і перекладач той самий, от тільки Тимур трохи інакший. Побачив сакуру і таку, і сяку, але до цієї, гірської і з вірша, все ніяк не може доїхати. Точно не знає, в яких саме горах вона цвіте і пахне, але має підозру, що душа країни Ямато - це щось подібне до описаного паном Норінаґою. 
brovary84: (Default)
 В Японії є кілька проектів із його розробки, вдосконалення і програмування, і деколи вони навіть досягають певних успіхів. Особливо там, де зарані визначені правила, як, наприклад, складання хайку чи танка, або гра у сьо:ґі і так далі. До 2021 року планують навчити цих штучних розумників успішно складати іспити в То:дай, тобто Токійський університет. (Це як наш імені Шевченка, тільки входить у 50 найкращих у світі.)

А от навчити писати романи (або хоча б оповідання) поки що не дуже виходить, скільки б інформації у цю штучну голову не засунули. Тому людині треба або скласти приблизний план написання, і вже туди інтелект вставляє персонажів, діалоги між ними, розвиток подій, кульмінацію і такдалєє. Тобто коли немає правил і треба щось придумувати самому/самій - поки що ми штучно спотикаємося. Такі справи. Але один роман, “спланований” людиною і написаний штучним розумом, планують подати на конкурс наукової хвантастики. Далі буде. 

brovary84: (Default)
 Всі пишуть про українських поліцейських, а мені пописалося трохи про японських. Отже, центр Токіо, початок (і водночас кінець) парку Уено, там, де завжди багато курців, собак і бездомних, а сакури стоять такі зелені у листі, що не розбереш, сакури вони насправді чи хтось інший. Поліцейський відділок, четверо омаварісан ( тобто поліцейських) радісно відгукуються на моє коннічіва бравим харо:.
- Добрий день, я до вас підходив вранці, але тоді так нічого і не з'ясував. Вчора вранці десь загубив отакий самий бейджик, тільки шнурок був червоний, а не синій, і всередині ще була заламінована картка із моїми прізвищем та ім'ям японською та англійською. 
- Пишіть будь ласка заяву. 
- Добре. 
Заходжу до поліцейської будки, розкладаю приставного стільчика, переконую поліцейського, що можу написати заяву і японською теж. 
- О, то ти з Осаки? А що робиш у Токіо?
- Приїхав на три дні на стажування. 
- А, зрозуміло. Так, як же нам краще написати..В 9 день 7 місяця епохи спокійного правління Хейсей, в проміжок часу із 8-20 до 9-00 ранку, поблизу від парку Уено загубив айді-картку, на якій були надруковані японською ім'я та прізвище. Картка була в поастмасовому кейсі, із червоним шнурочком для вішання на шию. А ти з якої країни?
- Я з УкурАіна. 
- А, УкурАіна, зрозуміло. Так, зателефонуємо зараз щабелем вище, в поліцейське управління Уено....Щось не беруть трубку..А що то за центр ваш такий? 
- Координуємо діяльність дослідників ув Азійсько-Тихоокеанському регіоні. 
- А, он воно як..Та куди ж це вони всі поділися, га? Почекай ще трошки.
- Добре. 
- А що це за нематеріальна спадщина, га? Це людина чи що? 
- Та ні, не сама людина, а всякі традиції, звичаї, знання про довколишній світ і так далі, що передаються від покоління до покоління. 
- А, ну трохи зрозуміліше стало, а то якесь нематеріальне..Та де ж це всі поділися, га?..О, а ти одружений чишо? 
- Так, і дружина каже, щоби я поки не знайшов цего бейджика, у Кансай не повертався. 
- Ти диви, яка сувора, нащо він їй здався..Знову нікого немає, наче спеціально поховалися десь.
- А що саме тобі подобається в японській культурі? (Це старший поліцейський вирішив приєднатися до розмови)
- Ну, багато що, і традиційна культура, і популярна, і те, що поліцейські такі привітні, як ви оце. 
- А то, не щодня ж ґайдзіни бейджики коло парку Уено гублять. О, чекай, нарешті додзвонився. Так, зараз розпитаємо..Еге, так, Сан-до-ро-ві…Так, людина із зовнішньої країни, так, після “в” маленька “і”, тоді ще маленьке “цу”, і “чі” в кінці. А ім’я - “Ті”, тоді "му" із подовженням, і “ру”. Замучив я Вас, еге? Ну, звиняйте. То можете подивитися?''
..Нема твого бейджика, осьо тобі номер, як телефонуватимуть з цього приводу-обов'язково спочатку його повідомляй. Гарного завершення дня, стільчика можеш не складати! А, ну дякуємо.
І ґайдзін пішов своєю дорогою, а поліцейські продовжили підтримувати громадський порядок ув одному із найвідоміших парків Токіо.
brovary84: (Maska)
 Є в японській мові гарний вираз: “як пишуть у книгах про речі”. 

Так от, як пишуть у книгах про речі, в епоху Хейан уме, тобто слива в Імператорському палаці в Кіото засохла, і замість неї привезли дерево, яке цвіло-буяло в якомусь із будинків неподалік. А коли до нього (дерева) придивилися, то побачили, що до гілки був прив’язаний папірець із такими словами: 


Я підкоряюся, оскільки це наказ Імператора

Але що мені відповісти соловейкові, який щороку прилітає 

На цю гілку, коли він запитає:

А де мій дім?..


Кажуть, Імператор, глибоко замислившись, наказав повернути дерево його власнику. 

brovary84: (Surama)
 Мені чомусь надзвичайно (страшенно? дуже? вельми?) подобається споглядати момент одразу після дощу, коли він тільки-но завершився, і хмари приходять у гості до гір. Гір у Японії - 75 відсотків території, хмар теж після дощу буває багатенько, тож моменті таких я за майже 7 років (уже цілих 7 років!..) перебування у цій країні бачив предостатньо. Але найбільше запам’яталися три. 

В напівпорожньому онсені (гарячому джерелі) в Кумано, префектура Міе, коли ми цілий день їздили мікроавтобусом під дощем по невеличких довколишніх селах, брали інтерв’ю у місцевих діячів культури та мистецтв фермерів, розпитуючи їх кожен по своїй темі. Я розпитував про ставлення до релігії і роль релігії в їхньому житті, і зрештою зрозумів, що нічого я ні про життя, ні про релігію не знаю.
Так от, в онсені була гаряча ванна надворі (вона називається ротенбуро), і, якщо в ній стати ближче до краю, можна було побачити дорогу із машинами, які проїжджали по ній невеличкими групами з періодичністю в кілька хвилин (інтервали роботи світлофора, він ще не почав блимати жовтим), далі трошки поля, а за ним - ріка, точніше, її майже інтимний вигин, трохи лісу з цього боку і трохи каміння коло берега з того, а за камінням - дерева, що переходять у гори. От саме коло тих гір і влаштувалися на сон кілька хмар, можливо, вони були навіть більше туманом, аніж хмарами. І я стояв голий у гарячій воді, що б’є з джерела уже кілька сотень років, і думав про вигини ріки, замість про японців і релігію. А потім і думки кудись щезли, і люди поруч зі мною - теж. Залишилася тільки ріка, вода в ній і вода у хмарах, що товаришували з горами.

Під час підйому на Фудзі 2009 року хмари теж були білі-білісінькі, теж післядощові, але я був з ними на одному рівні - бо навіть хмарам важко буває вибратися вище за Фудзі-сан, субординація і так далі. Ми йшли вгору, а хмари нікуди не йшли, а просто дивилися на натовпи людей погожого серпневого передобіддя і позіхали, якщо тільки хмари можуть позіхати. Зрештою залишили їх внизу і дісталися вершини, але якось одразу захотілося назад - до хмар, на законне місце людини під ними. 

І втретє це було буквально кілька місяців тому, коли я чекав на експрес на станції Кудзуха. Я про її околиці вже кілька разів тут згадував, хоч японці, що зі мною їздять тими самими поїздами, навряд чи про таке колись задумувалися-замислювалися. Так от, тут хмара була якась інтегрована, тобто було незрозуміло, де її початок і де кінець, може, краще навіть сказати, що то була хмара-буддист, яка не мала ні початку, ні кінця, а просто була - отам, за кілька кілометрів від станції, разом із горою і синтоїстськими ворітьми на ній. 

Чому мені написалося аж стільки про японські хмари близько 12 години ночі? 

Можливо, через те, що я і сам колись був такою післядощовою хмарою.

brovary84: (Shinchan)
 Нацуме Со:секі, один із найвідоміших японських письменників кінця 19-початку 20 століття, який тривалий час працював журналістом у газеті "Асахі" і поклав початок гарній традиції публікацій свіжих романів письменницьких невеличкими частинами у газетах, працював також і викладачем англійської мови в школі (чи універі, ліньки зараз перевіряти). (А ще він у Лондоні жив скількись там років і розвинув у собі комплекс від того, що він японець, а довкола всі англійці, красиві і моцні). 
То якось на парі перекладали на японську "I love you", і Со:секі--сан пояснив учням, що в японській мові немає слова "рабу", тому треба передавати почуття якось по-іншому. Наприклад: "Який сьогодні гарний місяць!" А партнер(ка) почує таку фразу і зрозуміє, що тут не все так просто. 
Так от до чого "Ніч яка місячна.."

brovary84: (Default)
 Є в префектурі Окаяма прекрасне місто Курашікі, в якому я, на жаль, до цього часу не був жодного разу, але про яке багато чув, а оце ще й по тілівізору побачив програму NHK. 

Кура - це взагалі “склад, місце, де накопичують різні речі”, в місті багато таких приміщень, звідси і назва; відповідно, торгівля та ремесла - головне заняття (як і в більшості не дуже великих міст Японії). 

І от власник однієї із кура ділиться спогадами про свого дідуся, який дуже любив прибирати, і коли купував новий віник, обов’язково писав на ньому дату покупки. А якось до Курашікі, і в цей конкретний будинок, завітав відомий хранцуз Жан-Поль Сарутору, і, побачивши таку схильність (жагу) до прибирання, філософськи зауважив, що “прибирання - це мистецтво”. А дідусь героя розповіді записав цей вислів на вінику, поруч із датою.

brovary84: (Maska)
 В Японії вийшов друком “переклад”, точніше, осучаснена версія “Кодзікі” - “Записок про древні речі (справи)”, найстарішої писемної пам’ятки Японії. 

У газеті рекламують: почнете читати - не зможете відірватися. У першому томі, зокрема, описані стосунки Ідзанаґі та Ідзанамі. 


А тоді Ідзанаґі каже: 

- А тепер давай ми обійдемо цей небесний стовп з лівого і з правого боку, і, коли ми зустрінемося, зробивши це, давай спробуємо зайнятися тим, що називають словом “злягання”. Ти йди справа, а я піду зліва.

І коли вони обійшли стовп і зустрілися з іншого боку, то спочатку Ідзанамі сказала: 

- О, який чарівний чоловік!

А тоді Ідзанаґі відповів: 

- О, яка прекрасна жінка!


Або ще один уривок. 


- Як народилося твоє тіло?

- Моє тіло народилося мукумуку (гладким і великим), але є одне місце, в якому тіла трохи не вистачає.
А моє тіло теж народилося мукумуку, і ще його народилося забагато, тому є одне місце, де тіла більше, ніж треба. Чи не хотіла би ти народити країну, з’єднавши мою частину тіла, що виступає, із твоєю частиною, де тіла не достатньо?
- О, а це гарна ідея.



brovary84: (Default)
 Ну, що я вам можу сказати, любі малята? Що вибори до нижньої палати японського парламенту завершилися, правляча партія (в коаліції зі своєю колєгою, отими світло-розумними, чи як на них – Ко:мейто:, одним словом), зберегла дві третини голосів, а у верхній палаті вони теж мають більше половини, здається; відповідно, це відкриває прем’єр-міністрові Шіндзо: Абе шлях і до конституційних змін, і до продовження його Абеноміки, і ще багато для чого. 

Пишуть у вранішній газеті, що після нищівної поразки на виборах 2009 року ЛДПЯ дуже багато уваги приділили пошуку нових кандидатів на вибори, виховували їх, плекали і навіть виділили для цього більше 7 мільйонів ієн. Тобто насправді все дуже логічно.  

У Пейсбуці он навіть Посольство України в Японії вже встигло привітати Ліберально-Демократичну партію Японії з перемогою. Навіть беручи до уваги те, що це дуже природня реакція з боку дипломатів, мені здається, що радіти тут поки що немає чому, зосередження великої влади в одних руках рідко закінчувалося добре, ну, але побачимо. 

Але найцікавіше те, що знову пройшли до парламенту бабця з не-віялом і жіночка із брехнею у звіті по витратам, про яких я згадував був отуто. Вперед, вперед брати, до світлої мети, що тут іще можна написати. До речі, комуняки перевершили всі сподівання і взяли 21 місце (а мали – 8), їхній лідер в інтерв’ю радісно заявляє, що все це абсолютно логічно, і хто ж як не комуністи! Тобто саме до них постікали голоси тих, хто був проти теперішньої партії влади. 

Ще до речі – Демократична Партія вибори програла «в пух і прах», мають тепер 72 багнети (плюс 11 чоловік), але все одно проти більше 300 владних – це дуже мало. Найбільша причина – неготовність (небажання?) вести вибори, як слід. Було дуже багато дільниць, де вони взагалі нікого не мали, зате ті ж комуняки мали хоча б по одній людині на всіх дільницях, а ще комуністичні кандидати писали про вибори у твіттері найчастіше. Одним словом, зовсім вони не комуністичні, ці японські комуністи. 

Але незалежно від того, хто при владі зараз чи прийде до посад у майбутньому, найбільший, як на мене, висновок для України – це те, наскільки швидко були пораховані голоси. Галасування завершилося вчера о 20-00 за японським часом, а сегодні вранці у газеті вже були повністю надруковані ВСІ результати по всіх дільницях. Я мовчу про аналітичні матеріали і так далі. Також японці дуже люблять і вірять екзит-полам – після 20 вечора всі телекомпанії почали повідомляти про їх результати і подавати інформацію про те, хто «майже достовірно» пройшов. А потім, як порахували голоси, просто пишуть, що пройшов або пройшла уже «точно». 

Рахує папірці, до речі, спеціальний пристрій, який розрізняє і дві абетки, й ієрогліфи, й англійські літери. Показували по телевізору – 300 папірців він обробив за 15 секунд, здається. Зрозуміло, що спочатку зі скриньок усі папірці дістають руцями, але потім із таким потужнім дівайсом підрахунок перетворюється на чисте задоволення. 

Такі от справи, малята. 

ПеС. Подивився свіжим оком на списки свіжоспечених політиків. Загальна тенденція - дууже мало жінок, японців всякі міжнародні організації сварять-сварять, а вони все “не каються”. В цьому плані комуністи теж молодці, у них із 21 - 6 чоловік, у процентному відношенні це просто нереально круто за тутешніми стандартами. А від “Партії оновлення” скандального осакського мера пройшла “японська кошелєва” - дівчині 31 рік, закінчила жіночий університет Кобе Дзьоші Ґакуін, працювала перукаркою та в страховій компанії. Цікаво, хто її обрав, мабуть, яка-небудь трудова спілка перукарів-страховиків..

УПД. Головна опозиційна партія, тобто “демократи”, не мала своїх канидатів на 117 дільницях із 295. А комуністи, до речі, мали хоча б по одному на всіх (!). То тепер “демократи” думають, чи їм реформуватися зсередини, чи з іншими опозиційними партіями домовлятися про співпрацю.
А ще кинули були в поштову скриньку інфо про всі партії, гасла, основні пункти програми і так далі, і на тому ж листочку були відомості (короткий профіль і основні справи, в яких ті були задіяні) про 5 суддів Вищого суду японського. Їм можна було висловити недовіру (якщо у вас така є), поставивши навпроти прізвища хрестика. Якщо ж довіряєш, то нічого ставити не треба було. То всі 5 чоловік залишилися на своїх місцях, бо хрестиків жодного разу не було більше, ніж чистих місць. 


brovary84: (Shinchan)
 Чогось мені запам'яталася найбільше ця фраза із зимових українських прогнозів погоди. Що вона за дама, ця ожеледиця, чому вона завжди з'являється саме на дорогах - достеменно мені невідомо. Мабуть, краще над таким і не замислюватися.
А пригадав я про неї, бо на Японію насунулися зимові повітряні маси, і сьогодні, як і завтра, у багатьох регіонах країни (але скоріш за все не коло нас) будуть сильні снігопади, десь навіть до метрових сугробів сніг виросте. 
От, і снігопади ті настільки сильні, що можуть прийти навіть на узбережжя тихоокеанське, де снігу зазвичай дууже мало. А узбережжя япономорське завжди снігом "насолоджується". І от думається мені, як же пощастило цій острівній країні у тому, що вона острівна, що її не оточують з усіх боків щирі і лагідні ласі відтяти шмат сусіди, а лише риби, планктон, море і що там ще є в морі. Бо поділ за критерієм "випав-не випав сніг" - набагато приємніший, доцільніший і адекватніший, ніж "хто якою мовою балакає" чи "який наш майбутній вектор розвитку". І бо коли довкола землі, на якій ти живеш, через дві години їзди на машині чи поїзді майже на 100 відсотків з'являється море - то це значить, що не треба думати про мови, бо найголовніше - якось порозумітися зі своїм сусідом, і так само не до пошуків векторів розвитку, бо він один - жити в повазі до моря, гір і рисових полів. 
Отаке чомусь думається мені, коли каваіі дівчата в прогнозах погоди розповідають про суворі повітряні маси з Сибіру. 

brovary84: (Default)
  Дослівно термін означає “діяльність із завершення” (або закінчення), створений був на зразок відомішого 就活, який читається так само, але означає “діяльність із пошуку роботи”. Популярним став кілька років тому після статті в одному із щотижневих журналів, а 2012 року навіть увійшов до списку “найпопулярніших слів року”. 

 Причина проста: старішання населення і, відповідно, потреба і бажання завчасно підготуватися до того, що з тобою буде після смерті. В сегоднішньому вранішньому випуску газети “Асахі” відомий музикант і поет відвідав “ярмарок шю:кацу”, який проводили в одному з торгівельно-розважальних центрів неподалік від Токіо. У спеціальному просторі на 1 поверсі можна подивитися відео і послухати лекції про спадщину, сплату необхідних податків і власне про “помирання” як таке, а також спробувати залізти у труну. Поет так і зробив, закрили його кришкою, і він потім заявив, що одразу побачив щось подібне до зеленого листка, який світився яскраво, і також закликав подумки людей, що “зібралися” на похорони (в його уяві), не плакати за ним. Зараз поетові 52 роки. 
 

brovary84: (Setonaikai)
 Питання зміни кордонів зараз актуальне, як ніколи. І не тільки в європейській частині світу. Китай тут в Азії часто доволі бряцає всяким, а Японія взагалі має територіальні конфлікти з Росією, Китаєм і Кореєю (Південною, звісно) - і все через острови. 

Але “проблема” кордонів існує і в самій Японії, у її центральній частині, на межі префектур Наґано та Шідзуока. Наприкінці жовтня, починаючи з 1987 року, мешканці невеликих міст з двох боків невеличкого гірського перевалу на межі префектур влаштовують змагання з перетягування канату, і префектура, що перемогла, має право “посунути” кордон між префектурами на 1 метр у бік сусіда. Зараз він “зміщений” порівняно із офіційними картами на 3 метри в бік шідзуокців, бо наґанці перемогли на 3 рази більше. Змагання тривають три раунди, перші два - по 2 хвилини, а третій - без ліміту часу, й інколи затягується на кількадесят хвилин. Сторона, що програла, має право поміняти правила так, що вони діяли на її користь, а сторона переможна обов’язково приймає такі правила. Саме це причина того, що дотепер було максимум три “перемоги поспіль” однієї зі сторін. 

Супротивника треба не звалити і затоптати, а думати про те, як підтримувати із ним добросусідські (але й змагальні) відносини в довготривалій перспективі. Щось ці японці таки знають, принаймні на рівні мешканців двох префектур у центральній частині країни.

brovary84: (Maska)
 Остання зима і сумні сажотруси


Ні, це я щось не про те. Оце думалося, що у 2008 році я приїхав до Кіото вивчати “японськість”, тобто “образ Японії”, чи “символ Японії”, чи як його ще можна назвати. І скільки б не вивчав - все ніяк не можу вивчити, ну, такі вивчання можуть (і мусять?) тривати вічно. 

Але інколи мені здається, що “японськість” треба шукати не в результатах соціологічних опитувань, а на коробочках, в яких тобі привезли замовлені минулого тижня печатки із твоїм прізвищем. Надруковано чорнилами: 


Шановні водії! Дякуємо вам за те, що ви завжди докладаєте максимум зусиль, аби вчасно доставити вантажі клієнтам. Клієнт із нетерпінням чекає на цю посилку, будь ласка, поводьтеся з нею обережно. 


Сумніваюся, що в самих водіїв є час, аби читати такі написи, бо вони зазвичай гасають з машини чи велосипеда до будинків і назад із крейсерською, або краще сказати, шінкансенівською швидкістю. Але сам факт такого напису, як на мене, заслуговує на увагу. 


А печатки - цілих три штуки, тепер я можу не свій підпис-каракулі, незмінний з часу отримання українського внутрішнього паспорта, ставити на важливих і не дуже документах, а печатку "Сандоро віччі". Японізація триває. 


Полюють на птахів червоних, як жар 

Соррі!

Nov. 7th, 2014 10:50 pm
brovary84: (Default)
 Поки не забув - про два “соррі”, якими мене зустріли маленькі мешканці японських островів останнім часом. 

Перше - в місті-батьківщині ніндзя Іґа-Уено, на тамтешньому святі. Група мальчіков, 5-6 чоловік, середня школа, починають чогось за кілька кроків до нас одне одного штовхати, і раптом один із “поштовханих” летить прямо на мене, я роблю здивований вираз обличчя, кажу йому “Ти куди?”, а він ще більш здивовано мені каже в польоті “соррі!” і  міняє напрямок руху буквально за кілька сантиметрів до моєї ноги. 

Друге - в місті Кадома, де ми живемо зараз. Їздили на велосипедах у ресторан дешевих суші, в будні дні - всього 90-плюс податок-ієн за тарілочку, здається, це навіть дешевше, ніж у Києві. Поверталися назад, аж тут їдуть назустріч троє - два мальчіка і дєвачка на велосипеді, причому їдуть майже в ряд, ми так точно не роз’їдемося - думаю я, і таки не роз’їхалися, перший хлопчик поїхав справа від мене, другий - залишився нас пропустити, а дівчинка не втямила, куди їй подіти себе і велосипед, і попрямувала прямо на мене. Ледве встиг загальмувати, а дружина, що їхала позаду, переднім колесом “влетіла” у простір між моїм заднім та паличкою, на яку велосипед спирати під час стоянок. Я радісно кажу і цій шукачці пригод: “Ну, і куди ти зібралася їхати?”, вона засмучено відповідає “соррі”. Потім дружина сказала, що дівчина сказала “соррі” ще раз, коли прямувала на мене і вже зрозуміла, що їй не викрутитися. 

Коли проїжджали третього хлопчика, він був дууже радий майже цирковому номеру, і на зауваження дівчинки, що “вона ж сказала “соррі”, а цей дивний ґайдзін чогось ніяк не відреагував, сказав, що то в неї така вимова погана. “Нормальна вимова, - подумав я йому у відповідь. - Просто не треба усіх іноземців вважати англомовними”. Сказали би “вибачте, будь ласка” - і я би відповів “Та ні, нічого”, так, як це пишуть у підручниках із української мови для японців.

brovary84: (Default)
 Будівля японського Парламенту побудована в 1925 році і має багато всяких дірочок. Наприклад, видовжені горизонтальні, в стінах 1-3 поверхів - для пошти. Вкинув собі, і лист чи якесь інше посланіє полетіло по трубах у підземну кімнату, де пошта втрапляє у великі коробки, з яких її вже починають сортувати. Декутати - люди зайняті, нема чого їм гаяти час, еге?..

(Пригадав, що колись у мами на роботі в комбінаті “Преса України” була теж своєрідна трубочна система надсилання повідомлень ґранок газети чи що там іще журналісти можуть надсилати з одного відділу в інший. Якось воно навіть називалося науково, здається..)

А ще в Парламенті в стінах є 82 круглих дірки. Засунув туди шланг від пилососа - і можна прибирати все і всіх довкола, бо теж пряме з’єднання із підземним великим Пилососом, який безпосередньо всмоктує весь пил і бруд.
Пес. А ще загальна кількість кімнат - 449, і є спеціальна кімната для Відпочинку Імператора.

brovary84: (Maska)
 Сегодні у нас День культури - офіційний вихідний, і мене особливо радує не тільки цей факт, а і те, що погода нарешті зробилася хоч трошки сонячною після кількох днів дощів. Там десь у Тихому океані бушує і нарощує сили тайфун номер 20-якийсь там, збився вже з ліку, ну але до головного острова Хонсю: він наблизиться у другій половині цього тижня, тому сегодні можна святкувати майже повноцінно. 

Насправді в цей день народився Імператор Мейдзі, і його офіційно називали спочатку “День Імператора”, а потім - “День Мейдзі”, і тільки після війни перейменували на День культури. По всій країні проводять купу всіляких культурних заходів, читайте копію повідомлення від пейсбук-сторінки Посольства України наприкінці цього посту. 

А я напишу краще про те, що день цей вважається одним із тих, в який “скоріш за все” в Японії буде гарна погода. За статистикою, протягом 1980-2010 років у цей день погода була ясною у Токіо в 70%, в Осаці - 73%, і в Сендаї (місто на північному сході від Токіо) - 67% випадків. Але на сегодні передають коло Японського моря трохи і дощів. 

А ще дуже цікава тема (можливо, я її раніше і торкався у цьому блозі теж) - державні свята японські, і порівняння їх, наприклад, зі святами корейськими (коли вчився корейській мові в Сеулі, прослухав цілу лекцію від тамтешньої професорки). Японські свята, навіть якщо мають доволі нейтральну назву зараз (як сьогоднішній День культури), насправді дуже часто пов’язані з Імператором, його сім’єю і так далі, а от у Кореї вони переважно - відзначення якихось дат, пов’язаних із здобуттям незалежності або побудови справжньої, демократичної держави в другій половині 80-х. 

І от ця професорка нам, студентам з ріжних країн, дуже делікатно намагалася нав’язати думку про те, що японці - страшенні мілітаристи та імперіалісти, а корейці - великі демократи. Не знаю, не знаю, під час перебування в Сеулі корейці мені видалися просто надміру націоналістично налаштованими, навіть там, де не треба, і ще дуже критичними стосовно демократичної Гамерики..

Ну, кожному своє, як то кажуть. 

Копія посту Посольства України в Японії. 

Сьогодні в Японії національне свято - Bunka no hi - 文化の日 (День культури), яке з 1927 року відзначається щорічно 3 листопада та пов’язано зі святкуванням дня народження імператора Мейдзі. Раніше воно мало назву «День Мейдзі», але у 1948 році назву було змінено на «День культури». Ідейний зміст нового свята був визначений законом: «Любити свободу і мир, сприяти розвитку культури». Таким чином, ім'я імператора Мейдзі зникло з назви свята, але, безсумнівно, що саме в період Мейдзі в Японії відбулася «культурна революція». 
Цього дня на вулицях міст виступають шкільні оркестри, піднімаючи настрій відпочиваючим. День культури — це і вихідний день, що дозволяє японцям провести час з користю для розуму і душі. Стародавні столиці Японії Кіото і Нара, морські та гірські курорти, національні парки і гарячі джерела в День культури готові до паломництва відпочиваючих японців та іноземців. 
Музеї, виставкові зали і картинні галереї надають відвідувачам можливість безкоштовно насолодитися культурними цінностями. 
Традиційно в День культури вручаються нагороди та премії за заслуги в літературі, поезії, живопису. Особливо відзначаються заслуги молодих письменників, таким чином сприяючи розвитку і популяризації літератури серед молоді. 
І, звичайно, в День культури на вулицях, у парках, історичних місцях Японії можна помилуватися жінками і дівчатами в національному одязі — кімоно. Жінка в кімоно — це багатовікова культурна традиція Японії, на яку не впливає ані час, ані мінливість сучасного світу.



brovary84: (Default)
 Думаю, і в український інформпростір долітають новини з японського світу політики. Остання велика (точніше, їх навіть дві) - це те, що подали заяви про звільнення міністр юстиції Мацушіма та міністр економіки та промисловості Обучі. Обидві - через скандали, обидві - свіжопризначені на початку минулого місяця, на обох покладалися сподівання як на жінок, що вестимуть Японію вперед. (Із 5 жінок у свіжоперепризначеному уряді залишилося тільки 3, подивимося, що з того буде). 

Пані Обучі - 40-річна донька доволі популярного прем’єра початку 1990-х, який помер від інсульту. Була вперше обрана до парламенту у 26 років, покладали на неї купу надій, навіть ходили чутки, що вона - потенційна перша жінка-прем’єр-міністр, і тут таке розчарування..Запрошувала своїх прихильників-шанувальників на якісь там вистави в Токіо, ті платили по 12000 ієн, які регулярно нею не декларувалися. Ну і ще чомусь як витрати “на політику” декларувалися підгузники та ще якісь там дитячі товари, цибуля району, де пані Обучі народилася (виправдовується, що возила її на сувеніри іноземним партнерам) і т. д. 

А пані юстиційна прокололася ще цікавіше. Цього літа роздавала на якомусь святі віяла круглої форми з дірочкою для пальців, переліком прийнятих або планованих до прийняття законів з одного боку і своїм шаржованим зображенням - з іншого. Мовляв, давайте разом просувати відновлення Японії. А тоді її на слуханнях у парламенті запитали, чи не схожа ця кругла форма дуже підозріло на віяло, і якщо це дійсно воно - то це агітація серед потенційних виборців, яка в Японії не заборонена, але має проходити всі необхідні дозвільні процедури. 

То пані Мацушіма каже: ці круглі штуки - то “матеріали для дискусій”, хоча, якщо придивитися, їх можна використовувати і як віяла..Ну, одним словом, пішла у відставку слідом за економісткою. 

Того ж дня, тобто в понеділок увечері, призначили наступників - обоє закінчили Ґарвард, думаю, прем’єр Абе вирішив більше не ризикувати із ненадійними кадрами. 

Такоє. Пересічний японський політик навіть гречку (рис) пороздавати не має права. 

brovary84: (Hen)
 Я, поліцейський Ханада, який служить у ко:бан Фурукавабаші поліцейського управління міста Кадома, номер телефону такий-то. 


 ‘ числа ‘ місяця приблизно о 5 годині ранку патрулював околиці вашого будинку. (Варіанти: 

  • як результат - нічого незвичайного не виявив
  • Останнім часом тут часто трапляються  ‘ . Будь ласка, будьте обережні. 


Я прішол к тєбє с прівєтом Завітав до вас, аби привітатися, але вас не було вдома. 

  • Повідомте, будь ласка, про день, коли вам буде зручно мене прийняти. 
  • Я прийду до вас іще раз. 


На зворотньому боці папірця - поради з приводу того, як убезпечити себе від хіттакурі - товаришів, які виривають сумки з рук та з кошиків велосипедів; тих, що пильнують на наївних власників авто і намагаються їх привласнити; тих, що пильнують на наївних власників мотоциклів або велосипедів. 


Пригадалося, як іще під час мого першого перебування в Японії приїхала на кілька днів мама в гості, і я залишив її вдома, а сам поїхав за покупками у найближчий супермаркет. І як саме цей час чомусь вибрав поліцейський (або той, хто себе за нього видавав), аби відвідати моє скромне помешкання і задати кілька питань. То між ними відбувся дуже змістовний діалог: 

  • Ви - Тімуру?
  • Ні, ай ем мазер оф Тімуру. Тімуру хез ґоун ту зе шоп. 

То дядечко покивав з розумінням, і повернувся до відділку ні з чим.

brovary84: (Kiyomidzudera)
 Перше. 5-тисячно-ієнову купюру міняють на нову, із збільшеним в 1,7 разів захисним овалом (всередині напис “5000”), який перетвориться на потужній прямокутник, і стане навіть більше, ніж на 10 тисячах. Головна причина - це зробить розрізнення 5- і 10-тисячних купюр легшим для людей із вадами зору. Бо зараз обидва овали однакового розміру, і вони часто ці дві купюри плутають. 

Зрозуміло, що заодно підвищать і загальний захист купюри, але все одно причина, як на мене, варта поваги. Та уваги. 


Друге. Щороку в квітні в префектурі Хьоґо розквітає білими квітами дайкона (японської редьки) ієрогліф 命, тобто “життя”. Висаджує дайкон на своєму полі 70-скількись-там літній дідусь для того, аби пасажири поїздів, що проїжджають повз поле, пам’ятали про те, що саме становить найбільшу цінність у нашому непростому світі. 

9 з половиною років тому у місті Амаґасакі зійшов з рейок і врізався у багатоповерховий будинок, розташований зліва по курсу від колії, поїзд компанії JR (Japan Railways). Машиніст перевищив швидкість на вході в поворот, бо поїзд ішов на кілька хвилин повільніше від графіка - затримки на станціях і так далі. В будинок врізалися перші два вагони, загалом загинуло більше 100 людей, довго тривав суд, але керівників компанії так і не визнали винними. 

Звісно, такі аварії трапляються в будь-якій країні, не тільки в Японії, але..Не забувати допущених помилок, працювати над їх виправленням - ось про що нагадують усім пасажирам поїздів білі квіти дайкона

brovary84: (Surama)
 Трохи рисової статистики. 

Як я так позитивно описав неоціненну роль риса для японської культури, то слід для об’єктивності зауважити також, що вирощують рису в Японії з кожним роком все менше і менше. Зумовлено це зменшенням споживання (старішання населення і, відповідно, зменшення загальної кількості споживачів), а також непоганими в останні роки врожаями (цього року ще залишилися запаси рису минулорічного). Відповідно, цьогорічний “новий рис” дешевший за минулорічний такий само “новий” приблизно на 10%. 

Споживання рису останнім часом зменшується на 80 тисяч тон (1% від загального обсягу) щороку. А одна з великих причин такої тенденції - те, що менше рису стали класти в обенто: - коробки з рисом та різними овочами, а також те, що стали подавати менші порції у ресторанах. Сталося це після землетрусу 2011 року, коли ціна на рис стрімко виросла, і заклади громадського харчування зменшили кількість рису у своїх стравах з метою економії коштів. А у таких закладах споживається третина японського рису, тому ефект доволі відчутний. 

От і виходить, що оптова ціна на 60 кг рису (за якою JA全農, тобто Національна Федерація Сільськогосподарських Кооперативних Асоціацій), скуповує його у селян, зменшилася порівняно з минулим роком на цілих 12,4% (1700 ієн) і зараз становить 12 тисяч.




Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 05:40 am
Powered by Dreamwidth Studios