brovary84: (Student ID)
 Питає знайомий японець про Шевченка (не Андрія), а саме про те, чи був він християнином, і про його релігійні погляди. 
Я йому попередньо відповів, що був, а потім почав сам себе сумніватися - про всяк випадок. Буду радий почути думку шановних френдів. 

(Японець цей досліджує творчість якогось іншого японця, Какітані чи якось так, і той, прочитавши десь у газеті про нашого Тараса, так захопився і перейнявся, що потім видав переклад його віршів японською, і організував у Токіо велике святкування сторіччя з якогось дня - чи народження, чи смерті. Але, схоже, все це було ще до війни, тому скоріше перше, ніж друге, хоча хтозна. )

brovary84: (Hen)
Тобто про виноград. Хотів був написати, а тут мені і стаття в газеті потрапила на очі. За 800 грам винограду - 5400 долярів. Це прекрасно, як на мене. У молодят буде прекрасне весілля, а я тільки ще раз подивуюся здатності японців робити бренди (і гроші за ці бренди!) на рівному місці. Якось показували дядька, що поставляє сир, твердий і не дуже, у найвишуканіші токійські ресторани хранцузької та італійської кухонь, то до нього замовлення за пару місяців треба робити. І ціни захмарні, але той сир хочеться з"їсти разом із телевізором, в якому його показують. 

www.japantimes.co.jp/news/2014/07/06/national/top-notch-japanese-grapes-fetch-a-record-5400-reports/#.U7qpYVb9rZt


brovary84: (Maska)

Тут довелося прочитати на одному розумному порталі есе потужнього, перспективного і, найголовніше, молодого поета, який пише, що двірники повинні прибирати, а есеїсти - есеїти, як у процвітаючій Европі, оскільки суботників там немає і взагалі ніколи не було, а заклики поприбирати на вулицях недоречні у революційний час. Мовляв, завершиться революція - тоді й прибиратимемо.

Мені дуже подобаються, що молоді українці активно висловлюють свою громадянську позицію. Трохи прикро, що вона саме така, неприбиральна, але принаймні краща, ніж моя, тобто ніяка.

Я просто хотів для широкого загалу (чи для загального розвитку, непотрібне викреслити) навести кілька сміттє-пов’язаних японських факторів. Широкий огляд японського сміття і способів його прибирання можна знайти отуто.

Так от, буддистські ченці прокидаються о 2-3 ранку залежно від храму, і підмітають вулиці перед своїм будинком десь о 5-6 приблизно. На них дивляться мешканці сусідніх помешкань і теж прибирають, і теж щодня.

Будівельна фірма, шо побудувала будинки в районі, де ми живемо в Осакській префектурі і ще в кількох, хоч і схожа більше на підозрілу релігійну організацію, а не на Київміськбуд, має для своїх працівників прекрасний звичай: ходити перед вранішньою зарядкою вулицями славного міста Кадома і підмітати опале листя, недопалки і що там ще накидали за минулий день.

Десь у північній префектурі мешканці зібралися добровільно на розчистку снігу, бо цього року його якось дуже багато випало за дуже короткий проміжок часу. Сніговиків не ліпили. Ну і ще купа прикладів може бути, ліньки зараз шукати чи придумувати.

16 вагонів шінкансена, що прибув на свою кінцеву зупинку - станцію Токіо, команда бабусь у рожевому вбранні прибирає за 7 хвилин. Здається, по три бабусі на один вагон - 100 місць. І це не тільки у шінкансені відбувається, кейханівські суперекспреси теж дідусі обов’язково прибирають на кінцевих станціях.

До чого я веду? Та ні до чого. Просто бажання й уміння прибирати не обов’язково суперечать і протирічать євроінтеграційним чи будь-яким іншим устремлінням. Більше того, поки кожен із нас не почне прибирати регулярно, в революції і еволюції, в дощ і сніг, за будь-якого графіку зайнятості - японцями ми точно не станемо, і навряд чи до них наблизимося.

А от європейцями - можливо.

brovary84: (Maska)
Люблю я японське телебачення за різноманіття і барвистість тем, на ньому представлених. Вчера вранці, наприклад, розповідали про хіґаса дансі, тобто чоловіків з парасольками від сонця.
Спочатку атакували десь у центрі Токіо дядечка трохи за 70, який ішов із світлою парасолькою і червоною сумкою. Розпитали, чи він не соромиться ходити з парасолькою, чи завжди це робить і так далі. Виявилося, що парасольок у нього штук 5-6, і сумок червоних теж повно і взагалі червоний колір для сумки – це абсолютно нормально, таке буває і у хлопчиків, і у дівчаток.
Тоді попитали в дівчат – всі як одна казали, що хіґаса - це не дуже естетично, практично і взагалі чоловік повинен бути засмаглим. Дали парасольки хлопцям, які гуляли з дівчатами – у тих аж руки почали тремтіти від сорому.
Але загальна тенденція така, що кількість хіґаса дансі щороку тільки збільшується, в універмагах починають такі парасольки масово продавати (в одному магазині розпродали уже цілих 1000 штук з початку року, і це при ціні від 2000 до 12000 ієн), і люди старше 40 років ставляться до тенденції абсолютно спокійно. От молодь – та трохи бунтує.
Показали ще десятилітнього хлопчика, якому мама дала свою парасольку від сонця потримати, а він розкрив, і так сподобалося, що так і пішов по вулиці, з розкритою. І мама слідом.
Мені вчора теж пропонували позичити хіґаса, але я поки що втримався від задоволення не приймати сонячні ванни. Усьому свій час.
brovary84: (Shinchan)
Якось так склалося, що за останні півтора роки я відлучаюся з Кансаю або в Корею, або на Ґоккайдо. Саппоро у квітні, Сеул у серпні, Саппоро у листопаді, Пусан (чи як він там - Бусан?) у червні і ось знову Саппоро, де буду ще п"ять днів.
У Пусані брав участь як коментатор у міжнародному симпозиумі, їхали на автобусі до місця події - ультрамодерного центру імені когось там, йдемо на вихід - аж мені впадає в вічі підозрілий тип у спортивній футболці, окулярах "а-ля поганий хлопець 70-х". Поліз за портфелем, який поставив на поличку зверху, і в такий спосіб затримав півавтобуса - але хоч би хни, хоча і японець. Ані натяку на вибачення за затримку процесу. Пішов собі на вихід, жваво жуючи.
Підгледів на бейджику прізвище чорноокулярника, подивився у програмі - а в нього доповідь про "Північні території". Ну, думаю, точно шпіон-сіоніст, і "не кається", як каже моя бабуся.
Доповідь зрештою послухати не вдалося, але як втрапив ти у чіпкі руки правосуддя поле зору таких осіб - всьо, піші прапало. Балакаємо ми зі знайомим росіянином В. (а він виглядає як азіат, бо сам із Сахаліна і має корейське коріння), аж тут підходить шпійон - і давай російською мовою без акценту засипати нас кулеметними чергами риторичних питань і неочевидних відповідей.
Спочатку - похвала здібностям В. до російської мови: японець - а так шпрехає. Той розкриває шпійону секрет, а він - а, ну таґда давайтє вип"єм - і побіг за пивом. Коли прибіг назад - похвалився, що жив у Росії загалом три чи чотири роки, мав дівчину-американку, збирався вже одружуватися - але щось не склеїлося, проте її батьки і досі його вітають зі святами. А теперішня дівчина - росіянка, "вот такая!". Коли з"ясувалося, що нас об"єднує Кіото, слов"яни були запрошені в гості. "Вип"єм водачкі вмєстє с маєй дєвушкай, моя дєвушка - твая дєвушка!" Показую обручку на лівій руці - "да нічєго, главнає чтоби водачкі хватіла". І знову пішов за пивом.
Так ми і спілкувалися, тоді розійшлися хто куди, і шпійон ще два рази заходив до мене в кімнату в гуртожитку щось спитати. Обмінялися телефонами.
Мусів він вилітати назад до Осаки наступного дня, але загуляв так що не втрапив на свій ранковий рейс, полетів обіднім, і ми ще раз перестрілися в аеропорту Кансай. Точніше, перестрів його в туалеті В.: мовляв, знайоме обличчя, десь я його бачив! Тоді і я був ідентифікований, почув "сколька лєт, сколька зім" і що у нього був "проста сумасшедший дєнь, да? ну ета ваабщє!". Попрощалися, і тільки я почав думати про 53 поважних причини, щоб уникнути водачкі - як випадково зустрілися знову. В генделі неподалік від Кіотського університету.
Знову прослухав лекцію про переваги водачкі в компанії дівчини з Росії, а також про те, що Горбачов дуже хворий у Москві і треба встигнути взяти у нього інтерв"ю пошвидше. Чомусь мені здається, що шановний пан Г. теж від водачкі не відкараскається.
А території - вони й далі для когось північні, а для когось - південні.
brovary84: (Default)
Колись прочитав книгу із такою назвою ― а оце подумав, що я за півтора роки в Кіото міг би пару розділів дописати спокійно. Наприклад, такі епізоди:
・Загубив був якось картку VISA, суміщену із безконтактним проїзним на всякий транспорт в регіоні Кансай. Робив пересадку з однієї залізниці на іншу, підніс футляр із карткою до турнікета ― а її немає. Оббігав усі коридори і переходи, уже думав дзвонити в банк, аби блокувати рахунок ― а тоді згадав, в якій країні знаходжуся. Підійшов до працівника станції, пояснив ситуацію ― а він мене просить написати на листочку ім'я. Виявилося, що картку хтось знайшов і приніс на пропускний пункт. А можна ж було на поїзді кататися досхочу!...Отаке.
・А буквально вчора купив собі кавочки з йогуртом в їдальні, тоді зашпортався і розлив більшу частину на підлогу ― добре, що чашку не розбив. Поки думав, увесь червоний, чим би витерти каву, цьоця мені принесла нову.
- Ой, це Ви мені?
- Так, звичайно.
- Дуже дякую! Вибачте...
І вклонився якомога нижче, ледь не розливши каву вдруге.
“Клієнт ― бог!”. Ага, ніхто й не сумнівається.

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 06:52 pm
Powered by Dreamwidth Studios