brovary84: (Shinchan)
 Якось я писав, що для кращого знайомства з японською культурою може бути корисним спробувати поочищати рис, бажано пристроєм виробленим в епоху Шьо:ва, в який рис треба класти максимум по 200-300 грам, а не майже по кілограму, як це вміють приймати сучасніші дівайси. Так само в мене була думка (і зараз, їдучи на шінкансені в Токіо, я все більше переконуюся в її адекватності), що для ще кращого знайомства з японською культурою може бути корисним проїхатися на шінкансені між станціями “Нова Осака” (або “Кіото”) і “Токіо”, хоч можна і будь-які інші відтинки шляху. 
Колись це був шлях між місцем перебування Імператора, тобто Кіото, і місцем де розташовувався фактичний центр влади, тобто Едо, теперішнім Токіо. І на те, щоби подолати  відстань у 500 з гаком кілометрів, люди витрачали по кілька тижнів. А тепер шінкансен долає відстань до Кіото за 2 год 18 хв, здається, до Осаки потім іще 15 хв. То що ж можна побачити з вікна (або в вагоні) шінкансена?
- косметичні таблички. Напис англійською “727 косметікс”, розставлені уздовж шляху пересування шінкансена, робітники цієї фірми (головний офіс у Кансаї) регулярно ним їздять і перевіряють, чи добре таблички видно. Інтервали встановлення - через кожні 20 км чи щось таке
- вишикувані в ряд хлопчики у спортивній формі на майданчику школи і тренер, який вочевидь щось їм активно пояснює. 14 травня, субота, ранок, сонце тільки починає припікати, а вони стоять там, у синіх шортах і білих футболках, і чекають вказівок, слухаючи пісню вітра
- пасажирки поїзда в рожевих сукнях і білих колготках, нафарбовані за останнім словом “каваіі”. Одна із них скидається мені на дууже добре замаскованого хлопчика, але спишемо це на неконтрольований політ фантазії
- поля рисові, де рис тільки-но висадили або ще продовжують висаджувати, і оранжеві трактори на вузеньких смужках асфальту між ними, а також інколи машини, обов’язково білі “тойоти”, що привезли фермерів та їх родини до полів. І чайні плантації, а це ж нещодавно була 88 ніч починаючи від якоїсь там дати, коли зима зустрічається з весною чишо, і в день цієї 88 ночі збирають перший молодий зелений чай цього року, колись і мені довелося це робити, листочки такі м’якенькі нібито хтось їх спеціально пом’якшує особливим японським спреєм, їх треба зривати зверху, де вони тільки пробилися і мають яскраво-салатовий колір порівняно з іншими листками-ветеранами
- сонячні батареї на дахах будинків - чи їх дійсно побільшало після Фукушіми, чи просто раніше не звертав уваги? Енівей, тенденція радує, аби тільки вона десь не захлинулася на півшляху
- можливість їхати у вагонах іх резервованими місцями навіть із квитками на місця нерезервовані у години пік в будні дні (загалом 11 рейсів “Нодзомі”, тобто найшвидшого шінкансена). Але тільки від станції Шінаґава до станції Токіо, про інші відстані мені нічого невідомо. Різниця в ціні - 1000 ієн залежно від відстані, мабуть же багато спраглих дістатися Токіо вранці 
- Фудзі-сан можна побачити, як пощастить, але за статистикою щастить тільки у 20% випадків. Тобто 100 разів проїдеш повз Фудзі - і 80 разів вона буде повністю або частково вкрита хмарами. Хоча бувають інколи туристи, яким щастить із першого разу, навіть незважаючи на те що вони раніше про Фудзі-сан нічого не чули. 
brovary84: (Maska)
 Абсолютно природніми для залізниці (а шінкансен, в першу чергу - це саме поїзд, яким би швидкісним він не був) були і плани перевозити шінкансеном вантажі. Робити це можна вночі, коли діти, коти та повільніші поїзди сплять, шість днів на тиждень, а один - витрачати на те, щоб проводити огляд колій і так далі. Але планам цим не судилося здійснитися, бо запланований бюджет розрісся майже у 2 рази, і зрештою виявилося не до перевезення вантажів. Останнім часом дискусії з цього приводу знову точаться в лавах керівництва JR та серед спеціалістів відповідних профілей, але поки що ні до чого конкретного це не призвело.

brovary84: (Maska)
 У шінкансенів не було жодної людської жертви через аварію або якісь інші причини, тільки в 1995 році учень (-иця) старшої школи защемило палець, коли він (вона) намагався забігти до вагона в останній момент, тоді застряг між вагоном і пероном, що призвело до смерті. 1999 року бетонний шматок туннелю упав на поїзд шінкансену району Санйо:, на щастя, ніхто не постраждав. А під час землетрусу в префектурі Нііґата у 2004 році шінкансен “Токі рейс 325” зійшов з рейок і його протаскало 1,6 км, але колеса затиснуло між землею та колією, і сам поїзд, на щастя, не перекинувся. Після того на поїзди почали встановлювати спеціальні гачки, які запобігають перегортанню вагонів, коли колеса сходять із рейок. 

Цікава і система реагування на землетруси. На певній відстані від колій встановлюють датчики, які фіксують маленькі поштовхи, хвилі від яких поширюються швидко, і великі, від яких - повільніше. І от коли датчики вловили перші швидкі хвилі, автоматично припиняється постачання струму до шінкансена і спрацьовує система гальм. Під час землетрусу у 2011 році це спрацювало, а під час того, що у 2004 - ні, і поїзд, що мчав зі швидкістю більше 200 км-год, зійшов з рейок. 

А досягти не-зниження швидкості на поворотах допомагає система останніх років, коли поїзд нахиляється автоматично і так само автоматично повертається у прямий стан. 

brovary84: (Maska)
Про форму шінкансенового носа. Наслідували форму літака та раллійних автомобілів, але водночас намагалися зробити її красивою - бо тоді і спротив повітря буде менше. Спочатку - з глини, тоді з дерева зробили 3Д-макет і випробовували його де тільки можна. Не хотіли водночас, аби цей новітній технічний витвір призвів знову до смертей, як це було із всякими штуками воєнного часу. За 50 років експлуатаціхї не було жодних жертв, причиною яких була би катастрофа вагонів шінкансена. Не хотіли - але все одно, при будівництві загинуло 210 людей. Тільки 6 з них були робітниками 国鉄 кокутецу - тодішня назва теперішньої компанії Japan Railways, решта - субконтрактні наймані робітники і так далі. Загинули в основному при будівництві туннелів. До речі, роботу над поїздом на магнітній подушці, Маґлев, розпочали ще до того, як запустили шінкансен теперішній - у 1962 році. 1991 року трапилася аварія - загорілася від тертя колес із колією при розгоні нижня частина вагону, а потім і він сам. Після цього року почали використовувати вогнебезпечні матеріали.
Один із розробників цього нового поїзда зазначає: “Важливо не те, з якою максимальною швидкістю рухатиметься поїзд, а те, чи зможе він безпечно зупинитися в кінці поїздки. Це - спільна мрія розробників і шінкансена, і Маґлева”. 

       Пригадую, як ми з мамою були на виставці Айчі Бампаку-2005 (проходила з березня по вересень у префектурі Айчі, в основному поблизу міста Наґоя), вона написала критичного матеріала, бо павільйон наш був просто ніякий, і потім мені якийсь знайомий виказував - ти шо, не можна критикувати, треба писати тільки про хороше. Так от, на тій виставці був павільйон, де показували і фільм про Маґлев - як проектують, як будуватимуть і так далі. Тоді мені це все видавалося дуже далеким майбутнім, але тепер уже до запуску - якихось 13 років..Дачєво тєхніка дашла.

brovary84: (Maska)
Заводів у межах 1 км від лінії шінкансена побільшало зі 1121 у 1965 році до 3691 у 1976. На Осакську виставку 1970 року шінкансен перевіз 15% від загального пасажиропотоку, тобто близько 10 млн. людей. Зараз шінкансен перевозить за добу в середньому близько 400 тисяч людей, відстань від Токіо до Осаки - 2 год 25 хв. Є аналітики, які розцінюють появу шінкансену як створення величезної економічної зони від Токіо до Осаки, тобто уздовж лінії Токайдо: (це в епоху Едо був найкращий і найшвидший шлях із Кіото до Токіо).
Але для Осаки шінкансен - це не тільки позитив. Наприклад, доля Осаки у загальнонаціональному ВВП зменшилася з 10.2% у 1970 до 7.4% у 2011, а відсоток підприємств із капіталом більше 100 оку, які мають в Осаці головні офіси, зменшилася на 10% - з 19% у 1970 до 9 % у 2009 році.
Шінкансен проходить і через Наґою з Кіото, але там той самий ВВП не зазнав значних змін: у Наґої (там неподалік головний офіс Тойоти знаходиться) трохи виріс, у Кіото - зменшився на 0.1%. У 2027 році планують ввести в експлуатацію поїзд на магнітній подушці (швидкість - 500 і трохи більше км-год), і експерти переживають, аби з Осаки всі остаточно не втекли в Токіо та околиці.
За 50 років перевезено 56 оку (1 оку - це 10 мільйонів, далі рахуйте самі) людей;  після запуску лінії між Канадзава та Наґано наступного року, загальна довжина колій перевищить 2600 км. 


brovary84: (Surama)
 Шінкансен - це дослівно “нова основна лінія”, тобто принципово новий вид залізниці, який запустили в Японії спеціально до Токійських олімпійських ігор (1964 р.), перші “суперекспреси мрії” поїхали коліями 1 числа 10 місяця, тобто жовтня, рівно 50 років тому, швидкість - понад 200 км на годину. (До того звичайні поїзди їхали від 70 до 100 десь). В газеті “Асахі” була серія статей, присвячених шінкансенам, частково про зміст цих статей я писатиму тут. Планую кілька замальовок. Сегодні - намба: ван. 

1) Шінкансен змінив уявлення японців про час. Коли ці поїзди тільки запустили, то їх було тільки два види, повільніший “кодама” та швидший “хікарі”, і вони робили по одній поїздці від Токіо до Осаки та назад, за день це виходило 60 поїздів. Зараз максимальна кількість - 432, а в час пік інтервал між відправленнями досягає інколи усього 3 хвилин. Мабуть, саме через це на станціях шінкансенових можна часто почути, як черговий по станції голосно кричить на якогось “нєрадіваґа” пасажира - не забігайте до вагонів після сигналу про відправлення, це небезпечно і так далі. 

Якщо говорити трохи більше про уявлення про час - то в епоху Едо (17-19 століття) воно було доволі розпливчастим, ніхто особливо часових домовленостей не дотримувався, а сам час японці ділили на “день” та “вечір”, і кожен із періодів - ще відповідно на 6 частин, довжина яких змінювалася відповідно до сезону. А потім країну заполонили європейці, які принесли 24-годинну систему, і спочатку дуже сварилися на японців, які скрізь спізнювалися і не дуже точно часу дотримувалися. (Ліричний відступ: зараз японці в переважній своїй більшості пунктуальні як ніхто інший, мене навіть учили, що на зустріч треба приходити мінімум за 10 хвилин до призначеного часу, бо так само робить і партнер, і не можна змушувати його чекати.)
В наші дні шінкансени на північному сході від Токіо розвивають швидкість понад 300 км (здається, 310 чи 315), а між Токіо та Осакою - оце планують збільшити до 285, і весь шлях скоротиться на цілих дві хвилини. Ще один дядько цікаво зауважив, що коли, наприклад, він їде у відрядження на південно-західний ий острів Кю:сю: і планує повертатися звідти літаком, то часто попереджає своїх партнерів, що, можливо, затримається. Але не робить цього, коли повертається шінкансеном. (Хоч там і їхати цілих 5 з чимось годин!) А ще суперекспреси їздять навіть у такий дощ, за якого місцеві поїзди (чи, точніше, електрички) припиняють рух. 
УПД. Подивився за теґом "шінкансен", що я писав про них і раніше. Цілих два рази! А перший раз - узагалі про шінкансен одружений.


brovary84: (Maska)
Шінкансен, або поїзд-куля - може, найкращий технологічно японський продукт. Жодної аварії з людськими жертвами за 40 років експлуатації, інтервал руху у 7 хвилин для поїздів у 16 вагонів із можливістю вмістити по 100 чоловік (у «зеленому» класі - вочевидь, трохи менше), швидкість більше 300 кілометрів на годину на найшвидших ділянках руху.
Але я люблю не триста кілометрів, бо тоді через стовпи зовнішній світ перетворюється на півсекундні проміжки між ними, а момент, коли шінкансен під’їжджає до чергової станції своєї зупинки. Стишує ходу до менше 100 км-год і їде за інерцією, дозволяючи обігнати себе якомусь поїзду місцевого масштабу. Насолоджується досконало рівною роботою електродвигуна і мріє про почесне місце повноважного представника своєї серії у залізничному музеї в префектурі Айті.
Так людина, яка пропрацювала кілька годин поспіль, зовсім без відпочинку, знає, що у неї за дві хвилини перерва і подумки прораховує, яку комбінацію монет краще подарувати автомату з продажу напоїв і отримати у відповідь пепсі або яким буде алгоритм її дій під час цієї перерви - перекурити і потім спостерігати за дівчатами у шортах, що проходять повз, робити це одночасно або просто курити, не думаючи ні про що.
А ще у кожного поїзда - свій вираз обличчя.
brovary84: (Kiyomidzudera)

 Японські наречені під час весільних церемоній у синтоїстських храмах такі гарнюні у своїх кімоно (особливо здалеку), що хочеться бігти відбивати їх у женихів, викликаючи тих на дуель чи провокуючи на сеппуку, тобто харакірі.

 А шінкансен (швидкісний потяг), якщо дивитися на нього вночі з найвищої точки Кіотського вокзалу, окрім того, що дуже довгий (16 вагонів), іще й окатий — такий собі кумедний персонаж якого-небудь аніме із видовженим личком та очима-фарами.

 Щось у мене речення зробилися довгі, як шінкансен чи реклама банку Кіото. Час одружуватися.

 

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 25th, 2017 06:42 am
Powered by Dreamwidth Studios