brovary84: (Hen)

Хоч було це кілька тижнів тому і тому, можливо, зробилося вже тільки наполовину правдою, пригадалася мені підслухана випадково розмова у ліфті, що прямував з 1 на 4 поверх головної будівлі Гуманітарного факультету Кіотського університету.

Отже, до ліфту, жваво щебечучи, зайшли троє. Усім трьом - років десь між 30 і 40, двоє хлопців і модня дівчина. Оскільки вийшли усі троє на 4 поверсі - скоріш за все, лінгвісти, але не факт.

Дівчина занесла із собою в ліфт уривок фрази, щось на зразок “…І от тепер я думаю, як же тепер це все назвати”. А один із хлопців їй відповідає: “Ентропія, як же інакше!” Інший теж під’юджує: “Точно, оце ти класно придумав! Ентропія - і ніяк інакше!” А вона їм обом, трохи сором’язливо-засмучено: “Та ну, яка там ентропія, самий сором та й годі!”

І всі троє радісно покинули цей прямокутний засіб переміщення у просторі, але не в часі.

А я, ошелешений, стояв сам-один у ліфті і думав, що тре було слухатися мами тре було вчити в школі - хвізику, а в інституті - хвілосохвію, риторику і профільні предмети, а не читати Пєлєвіна з Акуніним.

brovary84: (Student ID)

Вчера на парі, яку я офіційно допомагаю проводити своєму науковому керівникові, тележурналіст із Асахі розповідав про те, як складно у світі жити що три основних засади тележурналістики - це сила, що тримає тебе коло екрану і не дає відірватися від телевізора, вплив (на підростаюче покоління) та ще щось, про що я радісно забув, бо тележурналістика мене на даному життєвому етапі цікавить не дуже.

Але не забув, що він же показував 6 відеофайлів, які найбільше хотіли побачити першокурсники Кіотського університету з різних факультетів, загалом близько 100 чоловік. Отже, найпопулярнішим виявився сюжет про студентські рухи і заворушення в Кіотському університеті (друга половина 1960-х - 1970-і роки), на другому місці - 911, тоді Аум Шінрікьо, смерть Імператора Шьова (який він, виявляється, вусатий був!), землетрус у Тохоку (шокуюче відео, яке почав знімати в ресторані аеропорту тато, що прийшов туди пообідати з дружиною та дитиною, десь за 20-30 секунд до першого поштовху, і продовжував знімати весь час, всі 2 з половиною хвилини і всі 7 балів), а також найстаріше відео, яке є у японських телевізійників (незрозуміло який фрагмент російсько-японської війни, звук додано після зйомок).

Як реагували студенти, мені було не дуже видно через вимкнене світло, зате було добре видно, як реагували згодом на відео про заворушення в Кьодаї (Кіотському університеті) науковий керівник І-сенсей, асистент, методистка і секретар кафедри з купою інших повноважних функцій М-сан і Т-сенсей, той що не буддист. Спочатку вони переживали, чи нема на відео І-сенсея (бо він з 1951 року і брав активну участь), і з’ясувалося, на жаль чи на щастя, що немає. Тоді почали шукати М-сенсея, М-сан зазначила, що йому під час сутичок вибили два передніх зуби, і що він і тоді мусів бути вдягнений у своєму теперішньому стилі - “все, що треба культурному антропологу, або нічого зайвого”. І-сенсей навіть подумав на одного молодика, але потім сам себе виправив: “М-сенсей трохи вищий на зріст”.

Пізніше з’ясувалося також, що на відео присутні і Я-кун, який зараз займає якусь там посаду у докторантському середовищі, і І-сан, адвокат на процесі з вимогою визнати етнічних корейців, що перебували в епіцентрі вибухів у Наґасакі та Хірошімі, постраждалими так само як і японці. А тоді М-сан радісно заявила, що ще один Т-сенсей, але більше буддист, відомий своїм швидкісним водінням  чужих автомобілів, одружився на медсестрі, яка теж була в ті часи присутня в Кьодаївському кампусі.

А наостанок І-сенсей радісно заявив, що його немає і на відео 1977 року, зате він вповні присутній на іншому відео того ж року, що зафіксувало випускну церемонію. Присутній аж настільки, що вигукує пристойні і не дуже речі, стукаючи по шолому, саме коли тодішній ректор вручає дипломи і виголошує всякі урочистості. А ще І-сенсей з подібної нагоди посів першу шпальту Майнічі-шімбун, і дуже з того пишається.

Кожен сенсей, кожна людина - сама історія. Вибиті зуби, димові шашки, коктейлі Молотова, теплі стосунки з поліцією, 137 сніжно-білих рисових оніґірі, з’їдених на морозі під рисово-білим снігом, окупована вежа з годинником і прапор Че Ґевари на найпочеснішому місці - ось рецепт першокласних у майбутньому соціологів чи антропологів.

Як добре, що я зараз саме у цьому місці (і місті) і в цей час.

brovary84: (Default)

На виході з Центральної їдальні читаю вчора дошку оголошень, на якій вивішують також і «скарги та пропозиції» користувачів їдальні та відповіді персоналу. Найцікавіше вчера – отаке:

Було смачно.

Було дуже смачно.

А найсмачнішою була посмішка жіночки на роздачі.

Відповідь: упевнений, що жіночий персонал їдальні дуже зрадіє такому коментарю! Від їхнього імені, хотів би щиро подякувати за теплі та добрі слова.

А я собі думаю: можливо, одна з українських проблем – це відсутність отакого фі:добакку? Причому оприлюдненого так, щоб усі могли бачити і відслідкувати реакцію працівників їдальні. Бо у нас якщо книги скарг і пропозицій і висять, то незрозуміло хто туди взагалі щось пише, не кажучи вже про те щоб винести це на загальний огляд. Та й жіночки з їдалень в Інституті філології та у Вернадці (це там де я був і пам’ятаю про свій візит), певно, мають дууже багато причин для того, щоб не посміхатися.

Ночтодєлать.

Sperring

Mar. 14th, 2012 03:45 pm
brovary84: (Student ID)
В японській мові немає букви "Л", і тому я дуже радію, бо вимовляти її мені інколи складно. Японці інколи теж радіють, і заміняють "Л" на "Р" в англійській мові, про всяк випадок.
Цього разу постаралися програмісти чи хто вони там, які повідомляють про перехід на новий сервіс мейлів для студентів і переживають, щоб у нас був правильний сперрінг:

note: If sperring of your e-mail address is wrong, we can correct it. please contact us.

Маладци, аднімсловам.
brovary84: (Maska)
Поки не забув, розкажу вам одну історію про Кіотський університет. Повідав її мій науковий керівник, І.-сенсей, радісно посміхаючись і ледь не піморгуючи.
Отже, народився він 1951 року, і у той самий рік, кажуть, у Фекалті оф Леттерс, до якого належу і я, стався прецікавий але і дуже сумний інцидент. 20-річний студент (на 2 роки молодший за монаха, який за рік до того спалив Золотий павільйон), що мав певні проблеми у навчанні, покликав до Університету свою маму (чи вона сама до нього прийшла), аби проблеми ті залагодити. Вони почали сперечатися на підвищених тонах, і студент зрештою маму...зарізав. А тоді тягнув її тіло, залишаючи кривавий слід, кудись на північний схід від універу. Саме через це, кажуть, Кіотський університет завжди був славний всякими інцидентами-пригодами, зокрема під час студентських повстань і рухів у 60-х. Ну і ще у цих стінах ходило багато майбутніх терористів (кількох із Аумсінрікьо навіть по телевізору показували).
Але це ще не кінець історії. Маршрут-напрямок-стежка, яким хлопець тягнув тіло матері, нібито є умовним продовженням шляху, який кінчається з південно-західного краю кампусу і продовжується (якщо провести подумки пряму лінію) з його північно-східного краю. Отаке.
А ще подейкують, що вхід на дах того ж таки Фекалті оф Леттерс закрито через те, що кілька років тому котрийсь із японських студентів успішно вчинив там самогубство. Завершу на оптимістичній ноті: я знаю іншу історію про те, що так само кілька років тому один угорець не витримав усіх радощів-прикрощів життя у Японії і теж вчинив самогубство.
Так і живемо.

Цифри

Nov. 19th, 2011 05:37 pm
brovary84: (Student ID)
Розказали, що в Шевченка півтора роки навчання в магістратурі романо-германській коштують 50 тисяч гривень. Тобто за рік - десь 33 тисячі. 
Рік навчання у докторантурі Кіотського університету (спеціальність “соціологія”) коштує 560 тисяч ієн, тобто 56 тисяч гривень-в 1.7 разів дорожче. Різниця в середніх зарплатах - 10 разів, Кіотський університет стабільно входить до 30 найкращих у світі. Київський - поза межами перших 500 (як би не критикували всі ті рейтинги). 
Щось тут не так.
brovary84: (Student ID)
Маю кілька уточнень до давнього посту про секухару
Виявляється, О-сенсей, про якого я тоді писав, певний час просто жив разом із однією зі своїх студенток. Інєтужил Ну, жив собі і жив, а потім вона каже - давай, розлучайся з дружиною, мені це все набридло. А він каже: нєтушкі. А вона: добре, тоді про наші стосунки дізнається весь світ. А він тоді раз - і сеппуку перестав бути сенсеєм з власної волі. 

brovary84: (Default)
“Кіотська газета” далі радує нас новинами. Сьогодні на другій шпальті - матеріал пр мінісвиней. 
Колишній доцент медичного факультету Кіотського університету, коли він був ще неколишнім, перевищив суму гранту від Міністерства освіти на 16,000,000 ієн. Грант було надано для закупівлі мінісвиней, їжі для них і обладнання для проведення експериментів. Але колишній доцент чомусь перестарався, і накупив свиней аж 79 голів (чи як їх там рахують). 
Суму, яка перевищувала розмір гранту, Університет змушений був заплатити, але тепер вимагає через суд від пана колишнього доцента компенсації. Адвокати його стверджують, що він насправді не мав ніякої корисливої мети, а керувався виключно науковою доцільністю.  
Про майбутнє свиней не сказано нічого.

brovary84: (Student ID)
Якщо є раптом серед вас такі, хто переживає за долю Дідуся-Червоної шапочки після мого вчорашнього посту, мушу вас запевнити, що із ним всьо в порядку. 
Сьогодні сидів на звичному місці, колупався у численних мисочках із їжею. Пройшов повз мене, тоді пильно-пильно подивився в очі, наче здогадався, що я про нього регулярно звітую. 
Поколупався собі десь у штанях, почухав потилицю і повернувся на своє місце, не забувши подякувати дівчатам на касі за смачні страви. 

brovary84: (Default)
Дідусь-Червона шапочка, мій круглорічний фаворит і перший кандидат на MVP нашої божевільні, кудись зник.
Читаю сьогодні в університетській їдальні Руне допис від якогось фана:
"Уже цілих два дні в Руне не видно дідуся у червоному кашкеті. Ви не знаєте, куди він подівся? А то я переживаю".
Відповідь від керівника Руне:
"Дуже дякуємо за Ваше питання. Мені й самому цікаво, куди він зник".
Де ти, Червона шапочко? Повертайся, ми за тобою сумуємо!!
brovary84: (Student ID)
Про одну соціологічну тенденцію. 
У нас на кафедрі соціології - 5 сенсеїв, три професори і два доценти. Всі одружені і мають дітей, але принаймні у двох сенсеїв із цим, певно,  пов”язані особливі спогади. 
Один - назвемо його Т-сенсей - трохи гладкий, кругловидий, у великих окулярах. Досліджує Макса Вебера уже років 15, і все ніяк не може дослідити. Кілька років тому одружився (а було йому вже десь під 40), і, за свідченнями багатьох семпаїв, дуже змінився - став товариський, привітний і якийсь світлий чишо. Навіть зі мною почав вітатися першим!
Минулого року він став щасливим татом маленької дослідниці, і на якійсь із численних вечірок якось зізнався, будучи трохи напідпитку: 
- Ніколи не думав, що дітей можна “зробити” так просто. 
Інша сенсей - назвімо її О-сенсей - відома своїми дослідження японської сім”ї. В осінньому семестрі я “допомагаю” (як Тічінг Асістант) їй проводити пару з презентацій англійською мовою. Переконався, що соціологи все-таки дуже розумні в плані соціології. 
А от у плані “заведення” дітей...О-сенсей під час виступу на якомусь симпозіумі приголомшила присутніх заявою про те, що, поступивши до докторантури Кіотського університету, вона якось “непомітно для себе” завагітніла. 
Народження дитини - абсолютно незбагненний з соціологічної точки зору процес. 
brovary84: (Default)
Дідусь-Червона шапочка, згадуваний мною отут, розійшовся не на жарт, тепер він не просто годинами займає місце в Центральній їдальні, а перебазувався у Руне (скорочення від”Ренесансу”, до речі, це їдальня нецентральна, розташована на 2 почерсі будівлі, перший поверх якої займають книжковий магазин) і колупається у тамтешніх тарілочках із їжею.
У японців є дуже гарна традиція – отримувати коментарі від споживачів якоїсь послуги або користувачів і адекватно (або не дуже) на них реагувати. У Руне стоїть лежать листочки, на яких можна написати все, що думаєш про якість послуг, або просто подякувати за якийсь смаколик, і тобі дуже оперативно напишуть відповідь, пообіцявши виправитися або подякувавши за добре слово.
Читаю сьогодні допис одного хлопчика (чи дєвачки): “Я весь час користувався Центральною їдальнею, але тепер її закрили на ремонт до квітня наступного року, і я почав їсти у Руне. Але мене непокоїть один відвідувач, він зімой і лєтам аднім цвєтам носить капелюха, білу сорочку і штані, кросівки зі стоптаними підошвами, думаю, ви легко його ідентифікуєте. Так от, цей відвідувач колупається пальцями у тарілочках із салатами, маринованими овочами, рибою і так далі. Передивиться всі, помацає і бере собі ті, в яких побільше лежить. Як на мене, це дуже негігієнічно, тому прошу за можливості вжити якихось заходів. Я намагаюся не їсти в Руне, коли бачу цього відвідувача, або замовляю страви, у яких він не може поколупатися”.
Відповідь начальника Руне: “Дуже дякуємо за Вашу цінну думку. Упевнений, ми з легкістю зможемо ідентифікувати цього відвідувача. Якщо я або хтось із працівників Руне побачать, як він колупається у мисочках, ми зробимо йому зауваження, якщо ж він його проігнорує – вживатимемо заходів, аби не допустити його в Руне у майбутньому. Вибачте, що завдали Вам клопоту”.
Досі я думав, що Червона шапочка – таке собі миле створіння, бачив його інколи перед вежею із годинником – стоїть собі, молиться богові Сонця, склавши руки, знявши капелюха і схиливши голову. Як виявилося, справжній правопорушник-рецидивіст. Ну, постривай!
brovary84: (Default)
Мого єдиного і тому найкращого друга з Угорщини звати Жомбор, ж як у бонЖур. Він лисий, носатий і трохи залізнозубий. СССР розшифровує як “савєцкая собака слушаєт радіо” і дуже радіє моїй реакції, але москальській – трохи менше. Ще він хоче "работать в калхозє, патаму што мой друг тоже работаєт в калхозє”. Має Жомбор майже 40 років і 8 років навчання російській мові у школі.
 Учора на міжнародному симпозіумі, присвяченому соціології сім”ї, одна японка після завершення постер-сесії сказала мені, що їй постер (із купою орфографічних помилок) не треба і ми можемо його ліквідувати самі. Доповідаю про це Жомборові, він задумався, що ж із ним робити, каже: давай спалимо! Я радію: давай, га-га-га!..
 Тут ззаду дєвачка, яка, виявляється, чула всю розмову, радісно заявляє: ви що, я вам спалю!! Якщо я сказала, що мені не треба постер, це ж не значить, що його можна палити чи ще якось із нього знущатися! Не можете просто викинути – так і скажіть! І так далі. Жомбор її заспокоїв, потім навіть пробував жартувати – все одно сердита. А на вечері вона його просто ігнорувала.
 Це ж яка прекрасна може вийти скарга в Оргкомітет!
 
“Два пришелепкуватих іноземці морально принизили постер японки, запланувавши його привселюдне спалення.”
brovary84: (Default)
Якось я вже писав про диваків, які вештаються територією Кіотського університету або неподалік від нього. Сьогодні розкажу ще про двох.
Японців традиційно вважають нацією, яка слідкує за чистотою свого тіла, тут навіть безпритульні інколи видаються мені чистішими за певних українських знайомих, особливо влітку. А що їм: річка близько, купайся хоч кожного дня Але я знаю принаймні двох студентів Кіотського університету, які розхитують міф про японців-чистоплюїв.
Один, назвімо його Гном, вивчає філологію разом із моєю знайомою з однієї прибалтійської країни, і я завжди, коли бачу його, починаю пригадувати, хлопчик він чи дівчинка. Носить богемний берет, має зачіску каре, окуляри із круглими скельцями, білу сорочку незрозумілого дизайну і штани-балахон. Знайома розповідала, що на семінарах ну нехай і з семіотики за дощової погоди він любить свої штані разом зі шкарпетками знімати і сушити на сусідньому стільчику – так, щоб сенсей не бачив. Зате бачать усе гномові одногрупники і насолоджуються прекрасним ароматом.
Інший, нехай він зватиметься Гобліном, просунувся трохи далі за Гнома в уявній класифікації нетипових японців. Я регулярно бачу його на третьому поверсі бібліотеки у компутерному залі, він сидить перед монітором і споглядає розважальні програми із молодими дівчатами, чистими і сповненими життєвої енергії. Власне її Гоблінові і бракує, дивно як він узагалі ще може самостійно пересуватися.
Про його присутність дізнаєшся через запах – спочатку припливає він, а вже потім сам Гоблін. Зарослий і нестрижений, неголений, в обвислих футболці і светрі, а джінси – то взагалі пісня! Таке враження, що їх почали носити ще його предки в епоху Едо чи навіть Камакура, бо якщо брати кількість тканини у звичайних джінсах за 100%, то у нього її залишилося менше 50%. Молнії немає, на її місці – величезна дірка із брудними краями. Але труси, як не дивно, на місці. Мабуть, зручно ходити в туалет, бо не треба нічого розстібати. Так само величезні дірки на колінах – по модньому, і ззаду – там, де зазвичай повинні бути кишені. Гоблін до того ж якось дивно накульгує і одну ногу за собою просто волочить, бо переставляти не вистачає сил. Зате японські дівчата роблять його найщасливішим студентом у світі – блаженна усмішка не сходить з уст навіть після вимкнення компутера.
brovary84: (Default)
Сиджу в четвер у бібліотеці в кімнаті, що з понеділка по четвер відкрита цілодобово, окрім перерви на прибирання вранці з 9-ї до 10-ї. І думаю собі: чому, наприклад, в Україні до такого ніхто ще не додумався? Або якщо додумався, то чому мені про це нічого невідомо? Бо як же ж зручно: учися скільки влізе (над перекладами сидіти тут теж вельми комфортно), захотілося спати — поспав, з”їздив у Макдональдс неподалік, напився коли — і далі працюй...
А ще думаю, чому майже о 12-й ночі 90 відсотків присутніх — це студенти-юристи і 8-9 — студенти-бухгалтери (японці кажуть на них “яйця юристів” чи “яйця бухгалтерів” - мовляв, колись будуть потужніми, а зараз так, ще навіть не народилися). Юристів можна впізнати по товстезних книжках Роппо: - збірник 6 основних кодексів, а бухгалтерів — по калькуляторах, по яких вони стукають невпинно і в такий спосіб заважають мені писати цей пост. Куди поділися студенти інших спеціальностей? Хай технарі — у них експерименти в лабораторіях, їм нічого по бібліотеках шалатися, але де всякі економісти, філологи, філософи і так далі? Дивно, дивно...
Але принаймні за майбутнє цієї країни можна не переживати — тут завжди буде кому подати позов до суду або порахувати дефіцит бюджету за минулий квартал.
brovary84: (Default)
 Не пам’ятаю, чи я писав раніше, але я дуже пишаюся своїм теперішнім університетом, тобто Кіотським. Не тому, що я втрапив сюди майже випадково, бо мій теперішній сенсей люб’язно відповів на вельми підозрілий мейл, надісланий з невідомої йому адреси із заголовком як у типового спамера. І не тому, що він входить до 25 чи скількох там найкращих у світі. І навіть не тому, що із ним пов’язані прямо чи опосередковано імена 13 японських нобелівських лауреатів.
 Найбільше я пишаюся і люблю Університет Кіото за пречудову атмосферу і безмежну вигадливість студентів та викладачів. Наприклад, раніше, коли випускні церемонії проводилися у фізкультурному корпусі, насичені знаннями по вінця, але голодні фізично спудеї на задніх рядах варили традиційний японський супчик “набе”, куди кидають фактично все підряд. Ректор робить промову – а ми супчик сьорбаємо, ашотакоє.
 Цього ж року на випуску у березні бачив мальчіка із синьою головою та іншими частинами тіла, які були не закриті одягом – як ото Фантомас якийсь, тільки вузькоокий.
 Ну і найсвіжіше враження – про РедБулл. Сидимо, значить, ми з Вітєю під камфорним деревом прямо перед вежею з годинником, п’ємо чай-кавочку, патякаємо про хвутбольчик. Аж раптом привертає увагу дівчинка, яка на лавочці метрів за 10 від нас розставляє баночки залізні із якимись напоями. Придивився – а то РедБулл: Посередині побудувала пірамідку, тоді вишикувала баночки по одній – і поскакала собі десь, залишивши табличку. Підійшли, прочитали – а там написано: “Надає крила”. (Сподіваюся, всі пам"ятають рекламу цього енергетичного напою на ТБ.) Дівчинка, видно, розказала про РедБулли під камфорним деревом усім охочим крил, бо РедБуллу не стало хвилин за 10, тільки пірамідка залишилася. Вітя каже: “Це хтось підбадьорює студентів під час сесії, яка саме зараз триває”. Відповідаю: “Ага, багатий хтось, бо ж одна баночка – під 200 ієн!” (приблизно 20 гривень)
 Собі РедБуллу ми не взяли, бо крила зараз гайдзінам не потрібні. Хай аборигени політають. 
brovary84: (Student ID)
 Від мого наукового керівника Кіміо Іто, професора соціології Кіотського університету, пахне старими книгами, як у букіністичному магазині. І не дуже старими, і в не дуже букіністичному. 
І не тільки книгами, а ще й журналами (“Сошіородзі”, “Соціологічний Вісник Кіотського Університету”, “Соціологічні огляди”, “Імпакуто” та іншими), газетами, збірниками статей, словниками, довідниками, теоріями, практиками, методологією та результатами соціологічних досліджень.
Фемінізмом, маскулінністю, Італією Мусоліні, японським поколінням бебі-бумерів, рівністю прав для чоловіків і жінок, культурною антропологією та соціологією, міфом про “гармонію Ва” в японському суспільстві, студентським рухом 60-х, колективізмом, індивідуалізмом та комунізмом із соціалізмом.
Я знаю, яким хочу бути через 30 років.
brovary84: (Default)
 Був учора на кафедрі і помітив дві речі. Перша — як же чисто у нас стало після нещодавного прибирання! Хочеться тут і ночувати.
Друга — на кафедрі з'явився новий персонаж, причому такий, якого не можна не поважати. Звати його чомусь YASMАN, і походження імені поки що не вдалося з'ясувати. Є версія, що це частини імен його “батьків”, складені докупи...
Отже, уявіть собі пристрій для підігріву води за допомогою газу (стандартний для багатьох японських квартир), у якого вгорі як роги стирчать шланг і якісь проводи, на них — шолом, який, думаю, колись використовували для участі у студентських заворушеннях. Справа на корпусі — фото Карла Маркса, зліва — Макса Вебера, посередині — певно, якогось потужнього японського соціолога, теж мною неідентифікованого. YASMАN належить до підвиду 御神体, “ґошінтай”, тобто “предмет, який вважають божеством; носій божества”.
“Носій божества” має напис на грудях: “коли Ви зайшли в безвихідь зі своїм дослідженням, покрутіть як слід рукоятку і помоліться YASMANу”. Немає меж соціологічній імажинативності.

ЯСМАН )
brovary84: (Default)
Сьогоні мали на кафедрі велике прибирання, 大掃除 (оосо:дзі). Зазвичай у Японії це забава новорічна, але минулого року ми чогось поприбирати не мали часу, тож надолужили із початком нового навчального року.
прибирання )

brovary84: (Student ID)
 У середу офіційно вдруге став магістром.

Докази )

Про подальшу долю свою, Японії та України розкажу після 1 квітня.
 До речі, дякуючи мамі звернув увагу на один дуже промовистий факт: на відміну від України, яка має "передові" пластикові дипломи (принаймні мала у рік мого випуску вдома, 2007-й), високотехнологічна Японія має дипломи традиційні - цупка обкладинка, у яку вставляються два папірці - японською та англійською мовами. Або тільки один. 
 Що ті японці розуміють у дипломодрукуванні!.. 

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 06:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios