brovary84: (Maska)
 Отой М-сенсей з кафедри соціології Кіотського університету, який колись пояснив одній магістерці, чому він та інші сенсеї займаються тим, чим вони займаються ("робимо дослідження, бо мені і колєґам це подобається"), написав 6 рядків привітання для жіночки-вільної слухачки кафедри, якій вчера виповнилося 60 років. 

Щирі вітання! 
(три рядки покручених літер, потім пояснили, що це суахілі)
Ще тільки половина (мається на увазі "пройденого шляху")
Прізвище сенсея (ієроґліфи так само покручені як і літери суахілі..)

Тепер я знаю, що треба писати знайомим і не тільки у привітаннях з 60-річчям. 

Ще тільки половина


brovary84: (Default)
 У п’ятницю (минулого тижня) у прайм-тайм (з 21 години, коли зазвичай показують всякі потужні кіна) на 10 каналі “Йоміурі” була передача про розумних дітей - “Король розуму” чи якось так називається. Мабуть, аналог отих “Умніц і умніков”, що колись москалі по вихідних крутили..

Спочатку змагалися 8 учасників (на жаль, тільки одна дівчина - переможець Міжнародної олімпіади з математики, і ще на жаль - тільки двоє людей із Кіотського університету), тоді в наступний етап пройшли 4 (дівчина, знову на жаль, не пройшла), тоді в фінал вийшли двоє - 18-річний “талант-вундеркінд” із То:даю та 20-скількись там річний потужник із Кьо:даю. (То:дай - це скорочення від То:кіо Дайґаку, тобто Токійський університет, а Кьо:дай - від Кьо:то Дайґаку, тобто Кіотський університет, до якого я маю велику честь належати). Хлопчик із Кьо:даю бере участь уже бозна-скільки разів, два разит доходив до фіналу - і обидва рази програвав. 

Програв і цього разу. Із рахунком 900-1000 (в фіналі за одну відповідь на питання було по 50, згодом по 100 балів). За рахунку 900-800 на користь то:дайця було питання на 100 балів про королівства в середньовічній Європі 13 століття. Треба було дати назви цифрам 1 і 2, які були нанесені десь в районі теперішніх Іспанії та Франції, якщо я вірно роздивився. І от то:даєць нічого не зміг написати, а кьо:даєць - написав “Кастілья” та “Араґон”, і це були правильні відповіді, от тільки він переплутав їх місцями. Зрештою балів не отримав ніхто, а на наступне питання обоє рябоє відповіли вірно (там було про назви частин чиєїсь опери, ну, це не так уже і важливо). 

До чого я це веду? Що хлопчик програв утретє, але програв, як на мене, дуже по-Кьо:даївськи. Річ у тім, що Кіотський університет здавна відомий тим, що студенти тут учаться, а дослідники, звичайно, досліджують, але мають порівняно з іншими вишами трохи вищий ступінь свободи у своїх діях. І можуть знати якісь просто незбагненні речі, але інколи чомусь забувати чи плутати набагато простіші. 

Так і цього разу колєґа (?) з Кьо:даю написав імена 39 лауреатів нобелівської премії з фізики (суперник знав “всього” 20), або більше 10 видів назв хмар за класифікацією якоїсь там міжнародної організації. Але якісь дрібні помилки призвели до такого як є результату. 

Ну нічого, зате я посміявся, коли було питання про “Прокрустове (японською - Пурокурусутасу) ложе”, і кьо:даївець відповів правильно, а 18-річний то:даївець - так, як написано в заголовку після “або”. Бідолашний Герострат! (Відповідно, Геросутуратосу)



brovary84: (Shinchan)
 Звичайно, японський.
 Система голосування - виразно цифрова, запозичена, кажуть, із самої Хранції! Кожен декутат має на своєму місці (чи весь час носить при собі, вже не знаю деталей) дві картки розміром 3 на 9 см, на яких написані його ім'я та прізвище. Картки - білого та блакитного кольору. 
Неподалік від трибуни під час голосувань ставлять скриньку, в яку декутати кидають картку кольору, що виражає їхню думку. Тоді їх усі зі скриньки вигрібають і рахують, заодно можна подивитися, хто як галасував. 
Я колись писав уже тут, що і дипломи в Японії (принаймні в колишніх Імператорських університетах) видають досі (?) паперові, на відміну від пластикових і супер-захищених українських (але я випустився вдома у 2007 році, тому інформація, можливо, застаріла..)

brovary84: (Maska)
 Потягнуло мене щось у бібліотеку гуманітарного факультету Кіотського університету, до кафедри соціології якого я маю честь належати. Потягнуло без особливої мети, хоч по дорозі мету і знайшов - подивитися, що у них є перекладеного на японську із записів-вражень росіян про Японію. Взяв кілька книжок, матиму цікаве заняття довгими листопадовими вечорами (смеркатися останнім часом починає вже десь після 17 години..) 

А тоді побачив відділ сурабу, тобто славістики і усього, що з нею пов’язано. Там були і чехи, і поляки, і складні для ідентифікації латинські літери, і брати-болгари: 


“Хроника на птицата с пружина” 

“Преследоване на дива овца”

“На юг от гранцата, на запад от сл(твердий знак, не маю його на клавіатурі)нцето”


Найбільше, звичайно, російської літератури - причому всіх напрямків, епох і жанрів, сабранія сачінєній класікав, із сучасних - Пєтрушевская, Сорокін і іже с німі. Можливо, потроху братиму, бо багато я ще у москалів не читав. Он “Братья Карамазави” в Японії настільки популярні, що перевидаються кожні 30 років, навіть скоротили на японський манір саму назву роману. 

Трохи є і перекладів японських авторів російською, але 80% - Муракамі, тому це не для нас. Взяв один трилер невеличкий, і одразу за півдня проковтнув, тільки забув уже автора. Про дядька-сценариста, який розлучився, живе у 8-поверховому будинку коло великої автостради, і раптом зустрічає людей, схожих на своїх батьків, що загинули більше 30 років тому. Ходить до них у гості, а тоді до нього “в друзі” нав”язується самотня жінка, яка живе у тому ж будинку. Відмовляє його ходити до батьків, бо то - їх духи, “тіні предків”, і кожна зустріч забирає в нього життєві сили. Він так і робить, прощається з ними - а тоді виявляється, що жінка - теж привид-дух, покінчила життя самогубством (через нього), і хотіла йому, живому, помститися. 

Закінчується все більш-менш, колишній друг допомагає усвідомити всю глибину прірви, і навіть 19-літній син погоджується зустрітися за вечерею. 

Але набагато більше, ніж цей роман, мене вразила наявність в Кіотському університеті десь 20 книг із серії “Бібліотека української літератури” - така у бабусі була колись, здається, загалом книг під 40 чи шо. Тут я вже більшість читав, але братиму все одно - мова українська забувається, японізується і так далі. Почну, мабуть, із короткої прози кінця 19-початку 20 століття.

brovary84: (Default)
 Японія! Острівна країна, яка після поразки в Другій світовій війні змогла оговтатися, стати на ноги і в короткі строки перетворилася на другу найпотужнішу економіку світу...Позаминулорічна світова фінансова криза захопила і Японію, але основні елементи успіху країни в цілому і окремих індивідуумів в межах країни як системи залишилися незмінними. Один із найсуттєвіших – акцент на важливості вищої освіти.
 далі )

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 05:33 am
Powered by Dreamwidth Studios