brovary84: (Default)
 Всі пишуть про українських поліцейських, а мені пописалося трохи про японських. Отже, центр Токіо, початок (і водночас кінець) парку Уено, там, де завжди багато курців, собак і бездомних, а сакури стоять такі зелені у листі, що не розбереш, сакури вони насправді чи хтось інший. Поліцейський відділок, четверо омаварісан ( тобто поліцейських) радісно відгукуються на моє коннічіва бравим харо:.
- Добрий день, я до вас підходив вранці, але тоді так нічого і не з'ясував. Вчора вранці десь загубив отакий самий бейджик, тільки шнурок був червоний, а не синій, і всередині ще була заламінована картка із моїми прізвищем та ім'ям японською та англійською. 
- Пишіть будь ласка заяву. 
- Добре. 
Заходжу до поліцейської будки, розкладаю приставного стільчика, переконую поліцейського, що можу написати заяву і японською теж. 
- О, то ти з Осаки? А що робиш у Токіо?
- Приїхав на три дні на стажування. 
- А, зрозуміло. Так, як же нам краще написати..В 9 день 7 місяця епохи спокійного правління Хейсей, в проміжок часу із 8-20 до 9-00 ранку, поблизу від парку Уено загубив айді-картку, на якій були надруковані японською ім'я та прізвище. Картка була в поастмасовому кейсі, із червоним шнурочком для вішання на шию. А ти з якої країни?
- Я з УкурАіна. 
- А, УкурАіна, зрозуміло. Так, зателефонуємо зараз щабелем вище, в поліцейське управління Уено....Щось не беруть трубку..А що то за центр ваш такий? 
- Координуємо діяльність дослідників ув Азійсько-Тихоокеанському регіоні. 
- А, он воно як..Та куди ж це вони всі поділися, га? Почекай ще трошки.
- Добре. 
- А що це за нематеріальна спадщина, га? Це людина чи що? 
- Та ні, не сама людина, а всякі традиції, звичаї, знання про довколишній світ і так далі, що передаються від покоління до покоління. 
- А, ну трохи зрозуміліше стало, а то якесь нематеріальне..Та де ж це всі поділися, га?..О, а ти одружений чишо? 
- Так, і дружина каже, щоби я поки не знайшов цего бейджика, у Кансай не повертався. 
- Ти диви, яка сувора, нащо він їй здався..Знову нікого немає, наче спеціально поховалися десь.
- А що саме тобі подобається в японській культурі? (Це старший поліцейський вирішив приєднатися до розмови)
- Ну, багато що, і традиційна культура, і популярна, і те, що поліцейські такі привітні, як ви оце. 
- А то, не щодня ж ґайдзіни бейджики коло парку Уено гублять. О, чекай, нарешті додзвонився. Так, зараз розпитаємо..Еге, так, Сан-до-ро-ві…Так, людина із зовнішньої країни, так, після “в” маленька “і”, тоді ще маленьке “цу”, і “чі” в кінці. А ім’я - “Ті”, тоді "му" із подовженням, і “ру”. Замучив я Вас, еге? Ну, звиняйте. То можете подивитися?''
..Нема твого бейджика, осьо тобі номер, як телефонуватимуть з цього приводу-обов'язково спочатку його повідомляй. Гарного завершення дня, стільчика можеш не складати! А, ну дякуємо.
І ґайдзін пішов своєю дорогою, а поліцейські продовжили підтримувати громадський порядок ув одному із найвідоміших парків Токіо.
brovary84: (Hen)
 Цей пост не міститиме навіть натяку на корисну інформацію про Японію - тому тим, хто її чекає чи шукає, раджу не гаяти дорогоцінний час.  гаяння часу )


brovary84: (Shinchan)

В газеті - міні-спецвипуск, присвяченій Олімпіаді, що відбудеться через 6 років у японській столиці. Багато там усього написано, але я тут наведу лише кілька цифр - “щоб не забути”. 

Планують збільшити кількість туристів іноземних більше ніж удвічі - з теперішніх 6,8 млн до 15. Позабирати бордюри коло автобусних зупинок і ще деінде, зробити побільше доріжок для сліпих і заборів на узбіччях доріг, обладнати ліфтами найпопулярніші та найближчі до стадіонів станції метро. 

Провести безкоштовний вай-фай (в Сеулі, наприклад, він уже давно є..), повстановлювати скрізь адекватні таблички з англійською мовою (бо зараз вони дуже часто просто передають латиницею японську вимову), а також інтерактивні тач-панелі, які реагуватимуть на туристів кількома іноземними мовами. 

Перевести побільше машин на водень, а також впровадити значною мірою систему автоматичного керування автомобілем, особливо на швидкісних магістралях. Там у кожній машині радар стоїть спереду, і ще камери знімають ситуацію на дорогах і поширюють між суб’єктами руху - то водієві і не треба багато робити буде..А я ж тільки-но отримав японські права! 

Ну, побачимо, що з цього вийде. Ще цілих (усього лише!) 6 років, час є, але не так уже й багато. Он досі не можуть визначитися із проектом стадіону нового, прямо наче проходили практику у будівельників “Олімпійського”.

brovary84: (Shinchan)
 -Уявляєш, їхала оце з Броварів додому, сіла на “Піонерській” в поїзд - і побачила навпроти знайоме обличчя давньої знайомої А., яка їла бутерброд. Як це у 4-мільйонному місті можна сісти в один і той самий вагон метро, ще й і в однаковий час? Потім виявилося, що вона теж їхала з Броварів, поверталася після залагодження якихось там справ. 

- Уявляю, але 4-мільйонне місто - це ще нічого. От я якось у Токіо…Зустрів на платформі однієї з пересадочних станцій сірої лінії (оскільки у Токіо більшість станцій метро “пересадочні”, то цю характеристику можна сміливо відкинути) - здається, Ґіндза лайн - москаля-господарочку Вітю, який потайки від усіх приїхав на співбесіду в якусь компанію, де шукав роботу. І ми оце перетнулися, за кілька хвилин 10 година ранку, на платформі у 10-чи-скільки-їх-там-мільйонному місті. Оце, як на мене, трохи дивовижніше, аніж зустріч у поїзді метро у місті 4-мільйонному. Тим паче що і Ви, і Ваша знайома живете у Києві, а ми тоді обоє мешкали в Кіото. А тут раз - кожен приїхав до міста за 500 з чимось кілометрів від нього у своїх справах, і перестрілися абсолютно випадково..

brovary84: (Maska)
Був коло столиці японської і міста-героя Йокохами. Трошки замальовок.  

В туалеті в “Пасіфіко Йокохама” (великий конгрес-центр неподалік від порту) - три способи економії електроенергії: 

а) не підігрівають гарячу воду струмом

б) не підігрівають сидіння на унітазі

в) не працює сушарка для рук


На першому поверсі тієї ж будівлі - китайські беручі участь у конференції розкладають пас”янс із отриманих візитівок: це - на сміття, це - круті чуваки, це - такі самі як ми..


Журнал “Напрямки сучасної науки” в Японській Науковій Раді продають у той самий спосіб, що й овочі у віддалених селах: викладені журнали, і стоїть “скринька для грошей”. Написана ціна, кинув собі грошики - забираєш журнал. Якщо потрібна квитанція - пропонують дзвонити за вказаним тілєфоном, протягом 10 хвилин обов”язково приїде відповідальна особа і видасть квитанцію. Отаак..Купив в такий спосіб два журнали, вельми цікаво. 


У тій самій Раді (ну майже як у Верховній!) чай, водичка, соки і так далі у дзіханкі (скорочення від дзідо:хамбайкі - “пристрої з автоматичного продажу”) коштують відсоткі на 30-40 дешевше, ніж у тих-таки автоматах просто на вулиці. Зазвичай - 160 ієн, а тут зільоний чай усього по 100, причому ще й “Цудзірі” - відомої компанії з містечка Удзі на південь від Кіото. 


Фудзі-сан в другий мій приїзд поспіль закрита хмарами. А я ж спеціально просю квиток коло віконечка, аби мати потужніші шанси її побачити! Зате я вже (майже із закритими очима!) орієнтуюся, коли саме шінкансен проїжджає Фудзі-сан - там спочатку річечка Фудзі тече, поміж камінням білим та іншими природніми перешкодами, тоді якось пейзаж починає різко перетворюватися на вивищено-діагональний на віддаленні - найбільша гора, а до того ж іще і вулкан у Японії, має не дуже “крутий” кут нахилу, тому, власне, і захоплює-заманює так слухачів глядачів. 


Вихід номер 6 (з 7-ми) зі станції Акасака, розташованій у самому центрі Токіо, нагору знаходиться на висоті 11,2 метри над рівнем моря. Такі інформативні таблички почали масово встановлювати після цунамі та землетрусу трирічної давнини. 

Далі буде..

Токіо

Jan. 24th, 2014 11:11 pm
brovary84: (alkanavty)

Чомусь написалося про Токіо.

Токіо в мене в першу чергу асоціюється із знаками питання в електронній версії “Дванадцяти обручів” Андруховича. В другу - із тайфуном, шквальним вітром і просто жахливою погодою. І, нарешті, в третю - з каре:паном, тобто хлібом із начинкою каррі. Але про все по порядку.

Отже, знаки питання в Андруховича з’явилися на місці літери “і”, бо я завантажив щось не те чи щось не так. Їду я, значить, вдруге в житті в Токіо і вперше - на шінкансені, передчуваю як я читатиму захоплюючий роман провідного українського письменника, відкриваю свій і-рідер - а там самі знаки питання на кожній сторінці. Не знаю, скільки відсотків від усього літерового складу нашої солов’їної складають літери “і”, але на кожній сторінці було штук по 20 мінімум. Так я і їхав у шінкансені, боровся зі знаками питальними і споглядав зовнішній світ на швидкості 260 км-год. Фудзі-сан більш-менш побачив, а от решта пейзажу - лінії електропередач і зелені рисові поля, що злилися в одну лінію.

Тайфун і шквальний вітер чомусь супроводжують мене під час кожної самостійної поїздки до Токіо. Як тільки їдемо вдвох із дружиною - то все прекрасно і сонечко світить, а як один - то нівкакую. Знайомі токійці навіть називали мене “амеотоко”, тобто чоловік дощу (як тільки десь з’являється - одразу там робиться вогко і незатишно), але оскільки дружина - жінка дощу, тобто “амеонна”, мінус на мінус, як то кажуть.

Найгірше було в перший приїзд у Токіо - тайфун номер 13, неможливість прогулятися навіть до найближчого Макдональдса, тому більшість часу провів у знайомих у гуртожитку. В другий приїзд був просто дощ, і з кожним разом погода потихеньку вирівнювалася.

Каре:пан - це хліб (точніше, по консистенції щось більше схоже на пиріжок-перепічку) із каррі, націоналізованою версією каррі індійського. Дуже смачно і поживно, але ні про смак, ні про поживність я і гадки не мав аж до одного погожого зимового ранку неподалік від Токійської вежі.

Проходили повз булочну, спокусилися запахами, зайшли всередину - і мені порекомендували каре:пан, я спочатку з пересторогою трохи поставився, а тоді як спробував - так і купую його щоразу. Цілих 200 ієн, але задоволення коштує  набагато більше.

Про решту токійських принад - якось іншим разом.

Tokyo

Sep. 16th, 2011 12:41 am
brovary84: (Shinchan)
в одному з попередніх життів )
brovary84: (Kiyomidzudera)
Учора вранці нарешті повернувся додому, в Кіото. Токіо – прекрасне місто, але довго жити я би там, мабуть, не зміг...Кілька моментів, які чомусь відклалися у пам’яті:
- двоє дядьків із червоними жезлами і один – з мікрофоном, які впускають і випускають машини на стоянці якогось універмагу неподалік від станції Шібуя. Дядько з мікрофоном, коли машина під’їжджає, дууже ввічливо просить перехожих трохи почекати (приблизно так: “Нам дуже незручно, що ми забираємо ваш дорогоцінний час, немає нам пробачення! З вашого дозволу, ми хотіли б дозволити цій зухвалій машині заїхати на стоянку, тому, якщо така ваша ласка, почекайте, будь ласка, зовсім трошки!”), а потім дякує їм ввічливими конструкціями, з якими зазвичай звертаються хіба що до Імператора…
- Поїзди лінії Кейо, в яких в обід у неділю виключають освітлення у вагонах на кілька станцій або і надовше. Вагони – це “обличчя” компанії, тому можна зрозуміти, наскільки серйозним є такий крок.
- Ескалатори на станціях пана JR, які не працюють теж для збереження енергії, але над якими блимає напис на електронному табло: “не працює”. То ми економимо енергію чи гуляємося собі так просто?..
- Повідомлення на станціях і просто на електронних табло на вулицях, наскільки у процентному відношенні зараз використано потужності “ТокіоЕнерго”, компанії-оператора АЕС у Фукушімі. Поки я був у Токіо, максимальна цифра була 83%, але скоро ж сезон кондиціонерів...Якщо показник перевищує 100%, знову виникає потреба у відключенні електроенергії.
- Темні-темні-темні вулиці. Добре, що Японія відносно безпечна в криміногенному плані країна.
brovary84: (Maska)
 Дивлюся учора ввечері новини, жеру пундика із рисового борошна з бобами і п'ю зелений чай, “не шалю, никого не трогаю...”
 Аж раптом — на екрані передають новини про східне Кіото, 東京都. Як людина, яка в Кіото прожила вже два роки, я не можу не порадіти з того факту, що про східну частину міста уже розповідають у всеяпонських новинах. От тільки не можу пригадати, який саме район Кіото називають “східним”. Хігашіяма? Чи може Сакьо?
 Аж тут осягаю усю глибину своєї інтелектуальної прірви: розповідали по ТВ про Токіо, і більшість (якщо не всі) японці ієрогліфи прочитали би як столиця Токіо.
 Дожилися, Тимуре, ти вже, як справжній кіотосець, вважаєш Токіо “східним Кіото”, кіотські пундики — найсмачнішими, а річку Камо — найзатишнішим місцем у світі? І відвідав одну десяту частину із 2000 буддистських і синтоїстських кіотських храмів?
 Ага-ага, як казала одна моя знайома, хай щастить.

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 06:48 pm
Powered by Dreamwidth Studios