brovary84: (Default)
Минулої п”ятниці вчергове пожалкував з приводу того, що мій Нікон не завжди зі мною. А це ж які могли б бути кадри!..
Наприклад, того дня на вулиці Марутамачі і її околицях побачив принаймні три потенційних шедеври: 
Відсзаді: японець-франт у вишуканому сірому костюмі (мабуть що з краваткою) і шкіряним портфелем, начищені черевики і всьотакоє. Поруч - супутниця у теплому кімоно і традиційних тапках, до того ж у білих шкарпетках. Чимчикує собі потроху, ледве встигаючи за своїм супутником. Жваво про щось розмовляють, він іще й активно жестикулює. На задньому плані - жовті-прежовті дерева ґінґко. 
Перейшов на інший бік вулиці, іду у бік річки - а там новий прекрасний персонаж, дідусь у темно-коричневому плащі десь років під 70. Тремтячими руками намагається натиснути великі-превеликі клавіші на сірому мобільному телефоні, ще й зіщулився так, що в мене аж очі заболіли: намагається щось роздивитися на екрані. Сподіваюся, він зрештою додзвонився чи дописався туди, куди хотів. 
Третю парочку побачив дуже здалеку, аж на іншому березі річки. Не можу стверджувати напевно, але судячи з атмосфери і форми одягу - старшокласники, хлопчік і дєвачка. Сиділи на лавочці, на колінах в обох - спільна барвиста ковдра із Міккі-Маусом, а може навіть Мінні. Сором”язливо притуляються одне до одного плечима, хлопчик жує булочку, дівчинка п”є щось із термосу. На довколишній світ звертають уваги ще менше, ніж мобільний дідусь. 
Був би фотоапарат - які були би кадри! А так доводиться вправлятися в словесній еквілібристиці. І уявляти собі, що це типова картина сучасного японського суспільства: традиції зустрілися з сучасністю, третина суспільства - пенсіонери, які не дуже люблять сучасну техніку, а молоді нема де усамітнитися, от вони і гріються на річці під ковдрою.
brovary84: (Default)
Колись я вже писав про хижих пташок на березі річки Камо – тепер я знаю, що українською їх звати “шуліка”, і словник дає ще одне значення – “дрібний злодюжка”. Так, саме такі вони і є – підступні, дрібні і хижі, вчора знову зустрілися з одним таким.  
Отже, Еріка приїхала в Кіото, пішла готувати пундики (щось подібне до наших млинців із кремом і яблуками всередині) у кулінарну студію. Тоді купили кавочки в Старбаксі і вирішили уже теплі від спеки пундики з’їсти на березі річки. Дивимося – прилетіла пташечка, сіла у нас за спинами на дах ресторану і спостерігає. Еріка тільки відвернулася, аби поправити взуття, як злодюжка вдався до тих самих дій, що і колись із моїм яблучком – тобто налетів ззаду і вихопив пундика. От тільки не врахував, що він зробився зовсім м’яким, і у кігтях у птаха залишилася, може, 10 частина, решта – у Еріки на одязі або на камінні. Ну і десь дві третини вона вже встигла з’їсти.  Еріка неушкоджена - ювелірна робота. 
На залишки пундика на землі одразу налетіли голуби і ворони, а ми пішли під міст – доїдати мій. Побачили купу качок (річка – Камоґава, тобто качкова річка) і чаплю і вирішили, що то у них симпозіум – “Як нам мирно співіснувати у сучасному глобалізованому світі”. Головує чапля, яка закликає шулік відбирати їжу у людей, а менші пташки харчуватимуться тим, що падатиме на землю. Задум чаплі – задурити шуліці голову, бо якщо їжа м’яка, то він (шуліка тобто) сам залишиться без нічого.   
Ми вже дійшли до моста Марутамачі, від якого до мого будинку – 5 хвилин пішки, а пташина дискусія і суперечки десь на півдні за течією річки Камо все тривали.
brovary84: (Maska)
 Минулої п”ятниці вперше за не знаю скільки часу зустрів світанок на березі річки Камоґава – мали плідну бесіду із москалем Вітєю та японкою з Осаки Юкійо про подружні і не тільки зради, Канаду і вміст алкоголю в крові станом на 4-40 ранку (до речі, о цій порі в Кіото уже доволі світло).
 Юкійо – гарний приклад не дуже типових японців, яких довкола мене чомусь багато останнім часом. Працює в американському консульстві в Осака, має стабільну зарплату, веде зовсім не бідне життя – але з вересня їде до Канади, спочатку на 2 роки бебісіттерствувати, а потім хоче отримати громадянство, як дадуть. Причин такого рішення багато, одна із – нелюбов до Японії. Отаак...
 Але у цьому пості я не про Юкійо, а про історію, яку вона розказала. Замовила, значить, для подружки, яка любить дивитися на фото мальчікав, календар з Америки через Амазон. Але виявилося, що він трохи завідвертий – бо телефонують їй з Амазону японського і кажуть, що пропустити його “як є” вони не можуть, але можна повернути гроші або зафарбувати, скажімо так, найцікавіші місця. Юкійо радо погодилася на другий варіант, а мальчік, який їй телефонував, каже, що він не професіонал і тому не впевнений, чи у нього вийде естетично-перфектно все замалювати, але він докладе максимум зусиль.
 Юкійо чемно подякувала, мальчік зусилля доклав, календар прибув, подружка була задоволена. Але мені весь суботній ранок не давала спокою посада “професіонала” – зафарбовувача найцікавішого, назвімо його так. Це ж який цікавезний робочий день! Це ж скільки простору для складання робочого плану на місяць! Не здивуюся, якщо у якійсь північній префектурі є навіть технікум із цієї спеціальності. “Профіль підготовки” – зафарбовувач 1-ї категорії (фото). А є ж іще відео!
 Юкійо була із паперовим пакетом від якогось бренду, на якому було зображено м”язистий мачо-торс, але без голови. Підколював її до самого ранку, мовляв, зрозуміло, що для тебе найголовніше у чоловіках☺
- Мене насправді такі календарі зовсім не цікавлять.
- Звісно, вони ж із головою усі.
brovary84: (Surama)
 Цуценята зазвичай дуже дружньо і привітно ставляться до усього, що їх оточує — така вже їхня природа. Шалено махають хвостиком, демонструють свої накращі акробатичні здібності, кличуть із собою гулятися і розважатися — і од тієї щирості дуже складно відкараскатися, навіть якщо не маєш багато часу — бо ж не хочеш бачити те миле собачаче личко засмученим.
 рід мор )
brovary84: (Default)
 Пляшечка портвейну, кілька скибочок данського сиру із пліснявою, гарна погода коло річки Камо, компанія бразилійця Алекса ― що ще треба для гарного вечора п'ятниці? 
 З портвейном з'являються і розумні думки. Наприклад, оця ― з голови Алекса ― про одну з найбільших проблем японського суспільства: мало дітей і багато людей похилого віку. Спостерігаючи, як японські хлопці спілкуються годинами нерішуче із японськими дівчатами,  замість того, щоб активно діяти, мій бразилійський друг сказав отаке: 
 “Nobody fucks nobody. So it's natural that they don't have fucking babies”
 Кому цікаво ― отут його блог англійською. Купа граматичних помилок, але щиро і змістовно. 
 
brovary84: (Kiyomidzudera)

 Cьогодні по обіді сидів я на березі моєї улюбленої річки, читав останній дюдік Діка Френсіса і гриз яблучко — зелене-зелене. Насолоджувався собі сюжетом, смаком і природою.

 Тоді підняв руку із яблуком трохи вище, аж раз — і воно вже у пазурах якогось хижого птаха (сокіл?яструб?), який летить на острів неподалік ласувати здобиччю. А я — сидю ошелешений . І анітрохи не ушкоджений.
  

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 06:39 pm
Powered by Dreamwidth Studios