brovary84: (Default)
 Прочитав книгу Рю Муракамі «Місо-суп» у російському перекладі. Взяв її у бібліотеці нашого факультету, але краще би не брав..Історія про психічно нездорового американця, який приїжджає в Токіо, шукає собі секс-розваг і вбиває всіх підряд. У нотації писано було, що автор іще й нібито висміює американізацію японського суспільства ітакдалєє..Не знаю, не знаю, як на мене, висміювати теж можна по-всякому, і взагалі я думаю, що чим менше вбивств, хай навіть і у книгах – тим краще. Одним словом, зовсім не рекомендую.

Але був там один гарний епізод, коли оцей маніяк-насильник домовляється зі своїм майбутнім гідом про зустріч і каже, що буде в піджаку такого-то кольору і з краваткою з лебедем (в кінці книги він розповідає, що колись у дитинстві зловив прекрасного лебедя на ставку і попив у нього з шиї крові, було дуже смачно, краще, ніж у людей), японець киває – а потім виявляється, що більше окрім цього янкі в барі готелю нікого і не було.

То мені пригадалося, як я мав зустріч із професором із якоїсь африканської країни – тре було йому показати трохи Кіото. Жіночка з кафедри розпитувала японського професора-культурного антрополога М. про характерні зовнішні ознаки африканця, ну, там одяг, якась кольорова сумка чишо. А той, як справжній антрополог, радісно заявляє: «Та які там ознаки, він просто буракку (чорний) і всьо!» Ось тобі і політкоректність.

brovary84: (Maska)
 Потягнуло мене щось у бібліотеку гуманітарного факультету Кіотського університету, до кафедри соціології якого я маю честь належати. Потягнуло без особливої мети, хоч по дорозі мету і знайшов - подивитися, що у них є перекладеного на японську із записів-вражень росіян про Японію. Взяв кілька книжок, матиму цікаве заняття довгими листопадовими вечорами (смеркатися останнім часом починає вже десь після 17 години..) 

А тоді побачив відділ сурабу, тобто славістики і усього, що з нею пов’язано. Там були і чехи, і поляки, і складні для ідентифікації латинські літери, і брати-болгари: 


“Хроника на птицата с пружина” 

“Преследоване на дива овца”

“На юг от гранцата, на запад от сл(твердий знак, не маю його на клавіатурі)нцето”


Найбільше, звичайно, російської літератури - причому всіх напрямків, епох і жанрів, сабранія сачінєній класікав, із сучасних - Пєтрушевская, Сорокін і іже с німі. Можливо, потроху братиму, бо багато я ще у москалів не читав. Он “Братья Карамазави” в Японії настільки популярні, що перевидаються кожні 30 років, навіть скоротили на японський манір саму назву роману. 

Трохи є і перекладів японських авторів російською, але 80% - Муракамі, тому це не для нас. Взяв один трилер невеличкий, і одразу за півдня проковтнув, тільки забув уже автора. Про дядька-сценариста, який розлучився, живе у 8-поверховому будинку коло великої автостради, і раптом зустрічає людей, схожих на своїх батьків, що загинули більше 30 років тому. Ходить до них у гості, а тоді до нього “в друзі” нав”язується самотня жінка, яка живе у тому ж будинку. Відмовляє його ходити до батьків, бо то - їх духи, “тіні предків”, і кожна зустріч забирає в нього життєві сили. Він так і робить, прощається з ними - а тоді виявляється, що жінка - теж привид-дух, покінчила життя самогубством (через нього), і хотіла йому, живому, помститися. 

Закінчується все більш-менш, колишній друг допомагає усвідомити всю глибину прірви, і навіть 19-літній син погоджується зустрітися за вечерею. 

Але набагато більше, ніж цей роман, мене вразила наявність в Кіотському університеті десь 20 книг із серії “Бібліотека української літератури” - така у бабусі була колись, здається, загалом книг під 40 чи шо. Тут я вже більшість читав, але братиму все одно - мова українська забувається, японізується і так далі. Почну, мабуть, із короткої прози кінця 19-початку 20 століття.

Пан М.

Aug. 25th, 2014 10:59 pm
brovary84: (Hen)
 Якщо вже я тут - то ще дві слові про пана Муракамі, який відвідав літературний фестиваль ув Единбурзі, і щось там побалакав на презентації англійського перекладу своєї передостанньої книги про Цукуру Тасакі (до речі, ніхто не знає, чи її перекладають українською?..) Остання книга вийшла цього року - збірка із шести оповідань. 
То я до чого? Питають пана М.: "Чи не здається Вам, що англійський переклад іноді трохи втрачає деталі чи колорит в порівнянні з японським орігиналом?" Відповідь наступна: "Я теж читаю переклади своїх книжок на англійську мову. Але оскільки після закінчення написання книги я зазвичай швидко забуваю, про що саме писав, то читаю ці переклади з інтересом та з дивним відчуттям "цікаво, а що ж там буде далі?.." Хоч насправді саме я це все і писав..На мою думку, це свідчить про те, що переклад - високого рівня. 
brovary84: (Kusakari)
 Щоб далеко не відходити від компутера і поки не забув, напишу про ще одну цікаву ініціативу японську. 
 Замовив онлайн книгу письменника Іто: Сейко: "Дорогий..". Кожну книгу починають друкувати індивідуально після замовлення, займає це до двох тижнів, і зміст кожної з них також трохи відрізняється - бо на основі наданої про покупця базової інформації письменник після замовлення "персоналізує", тобто проводить операцію з "па:сонарайдзу" для кожного клієнта. Типу як після пошуку чогось у Ґуґл подібні лінки починають виринати скрізь, навіть на зовсім ніяк не пов"язаних сайтах. Але версія трохи пристойніша і цікавіша. 
Надійде мій персоналізований примірник - планую поділитися, що ж там наперсоналізували. А, і ще вони заманюють читачів ілюстраціями від трьох потужніх (а може, й не дуже) художників - їх намалює хтось один із трьох, і Ви, шановний читачу, аж до того моменту, як відкриєте книгу, не знатимете, хто саме..
Коштує задоволення 1900 ієн плюс 270 - за доставку. А почалося все з (теж напів-інтерактивного) роману пана Іто:, який він розсилав по і-мейлу усім зацікавленим особам..
Ідея, як на мене, доволі цікава, сподіваюся, колись і в Україні таке робитимуть (якщо ще не почали). 
brovary84: (Shinchan)
Купив я, значить, останню книгу Андруховича, так, оту за 111 гривень. А знайомий японець - якогось соцреаліста, забувся вже. Зайшли в метро, і я радісно книгу відкриваю, нюхаючи прекрасний папір.
Тоді раз, вагон хитнуло, і прямо на прекрасний папір падає неперевершена крапля - чорна, велика і потужня, ще й так розбризкується художньо. Дивлюся нагору - а то чогось раптом запрацювала система вентиляції, щоб їй добре жилося, і вирішила сама себе почистити, розбризкуючи чорну від пилу воду на все, що під нею.
Остання крапля, подумав я. А Андруховича так до кінця і не дочитав.
brovary84: (Shinchan)
 - Знаєш, як перепічку називають в Квірмі? - спитав він, коли парочка вже відійшла від торгової точки Нудля. 
- Ну? - спитав пан Тюльпан. 
- Сасіска в тєстє. 
- І після цього вони там думають, що в них якась ненаша мова? Та ти смієшся.

     Террі Пратчетт, "Правда" в перекладі Олександра Михельсона
brovary84: (Maska)
 Повертався сьогодні додому на велосипеді і згадав чомусь раптом, що у Кіото ж — літо, а я вам про це ще жодного слова не написав. Пробую виправитися. Звісно, якщо хтось зробить мені зауваження і скаже, що від літа того лишилося два тижні з хвостиком і писати уже немає сенсу, я не матиму контраргументів, але, з іншого боку, кіотоське (і японське) літо має за кульмінацію середину серпня і свято поминання душ померлих О-Бон, і хвостик до двох тижнів зовсім не варто ігнорувати.
 інша причина і навіть фото )
brovary84: (Maska)
 But in all my experience, I have never been in any accident...of any sort worth speaking about. I have seen but one vessel in distress in all my years at sea. I never saw a wreck and never have been wrecked nor was I ever in any predicament that threatened to end in disaster of any sort. 

                                                                          E.J. Smith, 1907, Captain, RMS Titanic
 Captain Smith`s ship sank in 1912 in what became the most talked-about shipwreck in history. 

Nassim Nicholas Taleb, "The Black Swan", p.42
brovary84: (Shinchan)

  Якось ми із Колишньою у погожий вересневий день вирішили погуляти центром Києва. Спустилися від Золотих воріт до Хрещатика, з'їли по перепічці і попрямували у бік Бесарабки. А тоді розмова чомусь зайшла про дитячі книги, і я радісно пригадав, що десь у тому районі , на Басейній, є навіть ціле дитяче видавництво - “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА ”. Раз пригадав — значить, тепер треба його знайти. На жаль, точної адреси ми не пам'ятали...

 

  Квест почався із ходіння Басейною майже до Палацу спорту, потім повернулися до Бесарабки, обійшли довкола і вирішили поспитатися у продавців у якомусь магазині — принаймні це краще, ніж вештатися туди-сюди. Першою і останньою магазинною жертвою стало місце, де продавали музичні інструменти. Зайшли, чемно привіталися, і питаємо у найближчого продавця, чи він не знає, де тут поблизу видавництво дитяче, "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Той не знав і покликав компетентнішого колєгу. Далі було так:

- Я перепрошую, Ви не знаєте, де тут поблизу А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА ?
- Я так подозреваю, это перкуссия какая-нибудь?..

brovary84: (Default)

На от Гумільова, тільки ж він хоче до Ахматової.

  Пауза.

Ой, а я його випадково поставив до Цвєтаєвої...

Ти що, а ну швидко перестав!

Добре, десь тут іще одна Ахматова була, зараз поставлю її теж разом із Гумільовим.

  Це ми із мамою вчора розкладали книги у новій бібліотеці. Надзвичайно цікаве заняття!

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 06:46 pm
Powered by Dreamwidth Studios