brovary84: (Maska)
Коли зазвичай ти прокидаєшся не раніше 8-30, зробити це о 6-40 може бути надзвичайно складно. Коли ти до того ж ще й забуваєш вдома рукавички, а на вулиці не більше 5 градусів, причому на велосипеді, під зустрічний вітер, немає навіть нуля, то настрій теж прямує кудись туди, вниз.
Проїжджаєш повз Імператорський палац - салютуєш піонерам і пенсіонерам, що радісно розтягують м'язи перед вранішніми пробіжками. Ворони сплять на ходу, велосипедисти - на льоту, а коти - просто сплять.
Поліцейські на перехресті Карасума-Марутамачі вже не сплять, але й до тебе їм особливо справ немає. Приїжджаєш на місце зустрічі, продивляєшся вранішній випуск «Газети Кіото». Нічого цікавого.
Зустріч завершив, попрощався із професором-урбаністом, від якого кілька днів тому отримав пречудову книжку про трансформацію ролі Роппонґі у глобалізованому Токіо (вона тепер завжди з тобою), і думаєш: спати вже пізно, працювати ще рано, а як щодо Старбаксу, З Якого Видно Буддистський Храм Роккакудо:? Вони в самому центрі міста, повинні години десь із 7-ї працювати.
Тобі так хочеться кави, що по дорозі в СЗЯВБХР ледь не переганяєш велосипедиста з тонкими шинами, який блискавично блискавить собі на роботу. Поправляєш червону табличку на велосипеді: «Ваш велосипед під прицілом! Останнім часом у префектурі Кіото збілшилася кількість крадіжок велосипедів. Захистіть свого двоколісного друга двома замками!!», яку радісно причепив хтось учора. Зухвало ставиш велосипед прямо перед Старбаксом: паразити з Кіотської мерії, які жиють із забирання велосипедів у власників і отримання потім грошей за повернення (цілих 2300 ієн, щоб їм добре жилося!), ще не прокинулися.
Замовляєш у СЗЯВБХР капучіно із якимось ягідним пундиком, сідаєш у крісло перед БХР і чекаєш, поки тобі принесуть каву. Дивишся на годинник: 7:35. Надсилаєш Їй мейл, потім виявляється, що він рятує Її від спізнення на роботу. Вітаєшся із численними танукі (єнотовидними собаками), які розкидані там і тут у кущах за вікном прямо перед тобою. Ділишся з ними радістю: твій глечик для саке такий само округлий, як і їхні животи. Не забуваєш сказати «доброго ранку» і оленям із Сантою, які несуться вдалину прямо серед танукі. Потім виявиться, що вони такі самі, як перед знаменитою школою ікебани, забув як називається.
П'єш каву, дивишся, як на веранді храму відвідувачі весело спілкуються із монахом, і він раптом робить дивно-таємниче па, нібито тільки-но прослухав пісню з останнього проекту Вакарчука.
Думаєш: як добре, що є ти, цей морозний грудневий ранок, це місто, ця вулиця, цей пундик ягідний і цей Старбакс-як-там-на-нього, ЗЯВБХР чи шо, глобалізований, уніфікований, попсовий, унітарний і утилітарний. Бо єдине, що тобі зараз треба - це капучіно, до смаку якого ти звик на тисячу років наперед, хоч в Україні ніколи кави не пив, і зовсім трошки, лише один мент тишини у компанії з танукі та оленями.
Роппонґі кличе.
brovary84: (Default)
Колись я вже писав про хижих пташок на березі річки Камо – тепер я знаю, що українською їх звати “шуліка”, і словник дає ще одне значення – “дрібний злодюжка”. Так, саме такі вони і є – підступні, дрібні і хижі, вчора знову зустрілися з одним таким.  
Отже, Еріка приїхала в Кіото, пішла готувати пундики (щось подібне до наших млинців із кремом і яблуками всередині) у кулінарну студію. Тоді купили кавочки в Старбаксі і вирішили уже теплі від спеки пундики з’їсти на березі річки. Дивимося – прилетіла пташечка, сіла у нас за спинами на дах ресторану і спостерігає. Еріка тільки відвернулася, аби поправити взуття, як злодюжка вдався до тих самих дій, що і колись із моїм яблучком – тобто налетів ззаду і вихопив пундика. От тільки не врахував, що він зробився зовсім м’яким, і у кігтях у птаха залишилася, може, 10 частина, решта – у Еріки на одязі або на камінні. Ну і десь дві третини вона вже встигла з’їсти.  Еріка неушкоджена - ювелірна робота. 
На залишки пундика на землі одразу налетіли голуби і ворони, а ми пішли під міст – доїдати мій. Побачили купу качок (річка – Камоґава, тобто качкова річка) і чаплю і вирішили, що то у них симпозіум – “Як нам мирно співіснувати у сучасному глобалізованому світі”. Головує чапля, яка закликає шулік відбирати їжу у людей, а менші пташки харчуватимуться тим, що падатиме на землю. Задум чаплі – задурити шуліці голову, бо якщо їжа м’яка, то він (шуліка тобто) сам залишиться без нічого.   
Ми вже дійшли до моста Марутамачі, від якого до мого будинку – 5 хвилин пішки, а пташина дискусія і суперечки десь на півдні за течією річки Камо все тривали.
brovary84: (Default)
 Вітаю усіх зі святом! Трохи розкажу про наш Великдень.
Позаминулого року ходили до церкви неподалік від Імператорського палацу, знайомий росіянин Вітя пофарбував яйця, послухали службу японською мовою, посвятили – і пили з москалями пиво майже до ранку...Але якийсь у мене залишився присмак не дуже приємний, вирішив, що наступного року як вийде – сходжу, ні – то так і буде.
Так і було, бо священик, схоже, один на весь регіон Кансай, і минулого року він був не в Кіото. Тож з’їздили ми у церкву марно, тому розговлялися у мене вдома, з тим самим Вітєю і знайомим японцем.
цього ж року... )


 
brovary84: (Maska)
 Саме така фраза написана на першій сторінці буклета безкоштовного кафе, розташованого поруч із одними із західних воріт колишнього Імператорського палацу. Уперше я побував тут восени минулого року завдяки Тьонґові, і відтоді відвідую цей милий серцю і дивний розуму заклад більш-менш регулярно.
 що за дивина? )
brovary84: (Default)
Не треба ні грошей, ні слави, 
Ні синиці, ані журавлика з вишини...
 Лиш чашечку чорної кави 
І тишини.
 
 Олександр Матійко                                                                

 Завдяки тобі я тепер залишаю від яблук лише хвостики ― і які ж вони смачнющі!  
 Завдяки тобі я перестав перейматися українською політикою ― і тепер сплю спокійно.  
 Завдяки тобі я вислуховую до кінця і навіть поважаю думку іншої людини, якою б безгзлуздою мені як Тельцю вона не видавалася ― і щоразу переконуюся, що світ ― полярний.  
 Завдяки тобі моя подушка розширила сферу свого застосування ― і тепер не я сплю на ній, а дуже часто вона на мені.
 Завдяки тобі я почав кривлятися у відповідь на кривляння дітлахів ― і анітрохи цього не соромлюся.  Завдяки тобі я не задовольняюся синицею в руках ― і журавель від мене все далі і далі.  
 Завдяки тобі я залишився собою.
brovary84: (Shinchan)

   Не знаю, яка там нині ситуація із кав'ярнями в Києві, але в Японії є мережа кав'ярень, у яку хочеться приходити знову і знову. Мережа це глобальна, і має вона назву Starbucks Coffee.

   Автор цих рядків, щиро кажучи, - людина, яка не дуже любить каву. І в Україні майже її не пила. Але, приїхавши до Японії і вперше завітавши у Starbucks, я зрозумів, що “щось у цьому таки є” і тепер відвідую цю мережу з певною регулярністю.

   Мабуть, шукати раціональне пояснення певного явища чи звички – справа не дуже вдячна, але я все-таки спробую пояснити свою “приязнь” до Starbucks. По-перше, це атмосфера. Навіть якщо кав'ярня знаходиться у величезному торгівельному центрі, ти береш собі кавочку („кавульку”, як казав один мій товариш) і буквально забуваєш про все – під ненав'язливий джазовий супровід занурюєшся у свій світ...

    А на другу причину вказує іспанський письменник Артуро Перес-Реверте в одному зі своїх есеїв. Він пише, що однією з найбільших насолод у житті для нього є функція спостерігача – зайти до якоїсь невеличкої кав'ярні у тихому містечку на яких-небудь Піренеях, зручно влаштуватися і – споглядати довколишній світ. Виявляється, це доволі цікаве заняття, у чому я мав можливість неодноразово переконатися останнім часом.

    Хай живе кава!

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 06:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios