brovary84: (Student ID)
Стояв собі на автобусній зупинці, пачінял прімус, дрижав від кіотоського холоду - всього "плюс один" - і подоби снігу. Наблизився до розкладу руху, аби визначити точно, скільки мені ще доведеться так страждати - аж тут справа до мене підлітає чорна істота приблизно однакового зі мною зросту, значить, скоріш за все не абориген, а "оранда-сан", тобто "пан Голландія" - саме так японці називали усіх іноземців на початку епохи Едо. Істота закутана в усе чорне і пухнасте так само як і я, але принаймні не дрижить.
Відкидає капюшона, і,щиро посміхаючись і демонструючи залізні і не дуже зуби, радісно до мене гукає і плескає по спині. Істота - це мій колишній тютор-угорець на ймення Ж. Р., який зараз обіймає посаду доцента приватного університета Р., перед яким власне і розташована зупинка. Тоді істота переконує мене їхати на 59 автобусі, а не 12, бо той перший прийде на 4 хвилини раніше, ніж другий.
За 30 з гаком хвилин поїздки до центру міста ми з істотою попатякали про інтернаціоналізацію університета імені міста, де все це відбувається, про знайомих і не дуже колєг та їхнє працевлаштування, про Тимура середньовічного і Тимура теперішнього (тобто мене). Ну і ще багато про що, окремі моменти тут краще і не згадувати.
Ще пригадали, як у перший рік нашого знайомства (тобто 8 років тому!) істота регулярно повторювала замість вітання фрази із підручника російської мови, щось на кшталт "Я работаю в калхозє,і мой брат тоже работаєт в калхозє", і мудро розшифровувала СССР як "савєтская сабака слушаєт радіо".
А ще у пана Ж. є донька І., і їй уже цілих два з половиною рочки.
brovary84: (Maska)
Его не проведешь на мякине 

Он знает ходы под землей


Була (і є) така пісня в Ґрєбєнщікова, про людину з Кємєрово. Я слухав собі і думав завжди, що то десь неподалік від Москви, типу “Золотоє кольцо” і так далі, а оце випадково побачив на карті, що воно десь аж за Новосибірськом. Тоді - точно на мякінє нє правєдьош. 


А пригадалася мені ця пісня ще позаминулого місяця, коли мав по роботі відрядження в Куара-Румпу:ру, в Маре:шію. Зустрівся там із вельми цікавою жіночкою із Фіджі. Цікава вона своїм іменем: Ратунабуабуа Меретуй-і-ще-два-імені, всі звали її Мере-сан. Трохи вища за мене, має пишнє волосся, як у благородної левиці, і набір різнобарвних сукень на кожен день конференції, або просто перебування за кордоном: блакитна, червона, зелена, фіолетова і так далі. І виступ свій теж у сукні робила, а я, як справжній японець - у піджаку з краваткою її слухав. (Утім, зрештою, не тільки я). Але йдеться мені скоріше не про її сукні, а про якусь безмежну відкритість і невміння (нехотіння?) дивитися на життя песимістично. Ну і надзвичайну непосидючість. 


Попросила в мене адаптер, аби зарядити телефон і подивитися Фейсбук, бо ж “там купа новин щодня, хтось кудись поїхав, хтось щось купив, одружився, розлучився, написав наукову статтю - і треба все лайк-лайк-лайк-лайк, ха-ха-ха”. Як приїхали в Ісламський музей, всі вже зайшли до середини, і тільки Мере-сан робила селфі на його фоні - бо ж треба показати, де вона перебуває, аби отримати лайк-лайк. 


І оця от Мере-сан, якось дуже узгоджено зі своїм характером, спізнилася на літак (точніше, не знайшла вчасно ґейт, бо вона чекала повідомлення на екрані, а в Куара-Румпу:ру якась інша система, і вона так нічого і не дочекалася), і їй довелося ночувати в аеропорту, а тоді доночовувати у якихось знайомих у малайзійській столиці.


Єйо нє правєдьош на мякінє, одним словом. І ще, як на мене, лайк-лайк-лайк-лайк - це найкраща характеристика Фейсбуку у межах 4 слів.
 

brovary84: (Maska)
 У місті Сендай, зруйнованому майже повністю, живе мій найкращий друг Міцуї, і я збирався до нього їхати у понеділок нічним автобусом, навіть забронював рейс. Місто відоме одним із 3 найкрасивіших пейзажів Японії  - Мацушіма, соснами на купі маленьких островів у бухті. Де зараз ті сосни...

Таке я писав три з половиною роки тому, в одному з перших постів під теґом "землетрус", кому цікаво - можете подивитися. Все думав, що треба до Сендая доїхати, і нарешті зібрався - завтра вранці вилітаю з Осаки, назад - у середу ввечері. Найкращий друг Міцуї працює інструктором з виїздки і має завтра вихідний, обіцяв приїхати в аеропорт зустріти. 
Звіт - можливо, буде. Як вийде, хотів би ще й у сусідню префектуру Івате зазирнути, ну але побачимо.
Мені й досі цікаво, де зараз ті сосни.
brovary84: (alkanavty)
Бачив уперше в цьому році Алекса, мого вірного бразилійського колєґу в плані підкорення непідкорюваних на перший і другий погляд алкогольних вершин.
Він поновив фейсбучну групу із назвою як у заголовку посту, створену на противагу гуртку молодих і не дуже японців, які прагнуть спілкуватися із іноземцями - Інтернешнл Афтернун Ті.
Ось вам опис, порадійте разом зі мною (семпай - старший за тебе у якійсь діяльності, кохай - відповідно, молодший)

Why to find excuses to drink when you can just do it? Join us in get shitfaced every now and then and lets be happy around Kyoto. No sempai system, in this group everybody is a kohai!!!

Below the original description of this group:

Oi! Do you have some booze? No? Whatta are ya doing here then? This is for the ones that can do it baby, let's get drunk in Yasaka Jinja and Sleep under the four (or five?) floors of Toji Otera.

Revival of the most importante group that ever existed in Kyoto. 
brovary84: (Hen)
Інколи цікаво подивитися на певну ситуацію і її учасників трохи відсторонено, збоку, як Оля і Яло у Королівстві кривих дзеркал. Зрештою, на відстані видно набагато краще, аніж коли ти безпосередній учасник події або дуже наближений до неї.
далі )
brovary84: (Hen)
У житті дуже часто буває так, що ти не хочеш щось робити, але мусіш. Наприклад, Тимур не хоче пити саке підвиду “саке звичайне” із традиційного кіотського сакеробного району Фушімі, а мусіть - бо вже відкрив його кілька днів тому. Так і мучиться щовечора, по 30 мл перед сном. 
Інший приклад - історія, яка сталася (причому всього за 30 хвилин) з нами минулої п”ятниці. Ішов типовий осінній дощ, холодний і сизий, Еріка приїхала з Осаки, ми зустрілися на Сандзьо (3-й вулиці) і мріяли, як підемо у Бургер Кінґ (не знаю, чи присутня ця мережа в Україні, але гамбургери там дууже смачні, Макдональдс програє по всіх статтях). Вийшли, мріючи, на поверхню зі станції і почали озиратися, де ми є. 
І тут раптом налітає-підбігає-приголомшує він - патлатий чувак, небритий і неголений, худий як тріска, звісно, без парасольки, зате з пакетом традиційних кіотських солодощів Яцухаші. Питає, як пройти в бібліотеку як доїхати до Кіотського Університету мистецтв. Дивлюся на годинник - скоро десята, десята вечора. Чувак представляється - мене звати Ієн, я канадець, подорожую Японією, зараз треба на 5 автобусі їхати в оцей от Університет, треба зустрітися із знайомою - і показує мені у записнику телефон, а зверху написано кирилицею “Лена”. Розповідає, що ця його знайома живе у Кіото вже досить довго, зустрілися вони там-то а потім ще він приходив у ресторан, де вона підробляє. І сама вона з України. 
- О!- кажу я. - У мене теж є знайома Олена з України, яка теж живе у Кіото вже більше 10 років. Наскільки я пам”ятаю, у неї немає сестер-близнюків. 
- О! - каже Ієн. - То ти її знаєш? 
- Думаю, що так. Зараз спробую подзвонити. 
Тоді виявилося, що Лєна дійсно одна й та сама, перепитав у неї про місце розташування автобусної зупинки і потроху рушив у той бік - на нас же ще чекали гамбургери. Але Ієн причепився до Еріки: напиши мені щось японською, я так люблю ці ваші закарлючки. А мені каже: спасіба, пажалуста, харашо, да, да, да. 
“Зараз додакаєшся”, думаю я і ввічливо-невимушено посміхаюся. 
Прийшли на зупинку, подивилися розклад автобусів, з”ясували, що 5-й приїде за 10 хвилин, думаємо прощатися. Але шальоних зазвичай буває неможліво зупинити. За ці 10 хвилин Ієн забив нашу оперативну пам”ять такою кількістю абсолютно непов”язаної між собою інформації, що її вистачило б на проведення грандіозного симпозіуму з наукового неробства. 
- А знаєте, я живу на острові в Канаді, отут (показує на карті на своєму гаманці), але острови не люблю - бо тут немає такого простору, як на материку. Оце був у Росії - оооо!! Я це люблю, Хабаравск, Хабаравск, да, да, да. А як буде дощ російською? “Дождь”? О, спасіба, да, да. Я сів на пором, ні, на оцей, як на нього, "карабль"?, у Владивостоку і приплив у Кобе, а вже звідти дістався Кіото. Але за тиждень їду в Китай, бо острови мені не дуже до вподоби. О, дивіться, у мене тут на чеку три сімки, це ж щасливий знак, правда, Еріка? А тебе як звати? Тимур? А напиши мені якусь скоромовку українською, ну добре, можна і російською, а тоді ще допиши щось про божевільного Ієна. Чи знаєте Ви, що в комбіні (конвініенс стор) продавці охоче допомагають малювати таблички для автостопу? Ще й дають різнокольорові фломастери! Японія - суперкльова країна, ти теж так думаєш? А скільки вже тут живеш? В Кіото - 3 з половиною роки? То ти вже наполовину японець, хоча я одразу зрозумів, що ти слов”янин, коли побачив твоє обличчя. А ще у комбіні можна дуже дешево роздрукувати фото зі своєї СД-картки, от, дивіться. Мені взагалі-то 22 роки і я зараз студент, коли ж іще насолоджуватися життям, як не у студентські роки? Хіба не так? А ви після цього куди? В Бургер Кінґ? Оо, прекрасне місце, в Канаді їх теж повно. Японія таки класна країна - тут можна знайти все що завгодно. Але я все-таки острови не дуже люблю. О, а це мій автобус? Ну добре, я тоді побіг, спасіба-спасіба-спасіба, аріґато ґодзаімасу!!
І склав руки у молитві, наче ми якісь будди. Тоді розпочав плідний діалог із пасажиркою автобусу. 
Пішли з Ерікою в Бургер Кінґ, дісталися його майже на 40 хвилин пізніше запланованого часу. Зробив для себе висновок: маєш ціль - іди до неї прямо і наполегливо, не користуючись виходами, які ведуть незрозуміло куди. 

brovary84: (Student ID)
 Розмовляли якось із часто мною згадуваним Алексом, і він понісся на аборигенів з їх добре відомим небажанням якось виділятися своїми вчинками чи поведінкою на фоні інших членів групи/школи/компанії/університету і так далі. Стримані, одним словом. А тоді каже, але ж, друже мій Тіммі-бой, чому вони так вдягаються інколи дивно, або волосся фарбують незрозуміло як, або чіпляють на себе купу усякого мотлоху? І ніхто і слова не скаже, в Бразилії уже б давно надавали порад, як правильно дбати про свій зовнішній вигляд. Дивно, дивно...
 А я, як майбутній потужній соціолог, радісно й повчально відповідаю: друже мій Алекс, ти так подібний мені на Елвіса Преслі, що я дивуюся, чому ти досі не записав студійний альбом із якимись бразилійськими мотивами. Чи не здається тобі, що ці дві речі пов”язані прямо і безпосередньо?
Алекс: - Тобто, Cвітило соціологічної думки, що Ви маєте на увазі?..А, я зрозумів! Не можна так – значить, вони викручуються сяк! Ох уже ці японці! І формальних правил поведінки дотримуються, і простір для самореалізації не втрачають...Тому і не критикують всяких прибацаних, бо знають, що це чи не єдиний спосіб бути собою.
 
 Майже на 100 відсотків упевнений, що з цього приводу є якась потужня соціологічна теорія саме про японське суспільство. На жаль, мені вона поки що невідома. 
brovary84: (Default)
 Мій бразилійський друг Алекс зустрічається з дівчинкою з Литви Ілоною. Відповідно, вчить російську мову і навіть більш-менш вправно уже читає. Також знає всякі розумні слова. Близько тижня тому ми втрьох, і ще кілька спільних знайомих включаючи москаля-господарочку Вітю мали невеличкий спільний підробіток.
 Їхали до місця зустрічі на університетському автобусі. Вітя заходить в автобус і перше, що чує – вітання від Алекса:
- Прівєт, птічка!
 Нам із Ілоною це сподобалося дуже, Віті – трохи менше, і він сказав Алексу все, що думає про невихованих бразилійців. Той відповідає:
- Вітя, ти сьогодні з самого ранку якийсь знервований...Що, знову сенсей дав купу роботи? Я давно думаю, що тобі треба проти нього повстати, здійснити революцію, як оті ваші, як на них, “большевікі”! Але, оскільки ти занадто японізований, навряд чи ти на це спроможній.
 Вітя відповідає, що Алекс його як завжди принижує і насолоджується нездатністю слабкого духом росіянина дати гідну відсіч. Відреготавшись, я радісно напучую Алекса, як казати “You are a weak person” російською.
 Почувши рідною для себе мовою Пушкіна і Лєрмонтова, хто він є насправді, Вітя ображається ще більше і обіцяє зі мною не спілкуватися. Обіцянки дотримується рівно 15 хвилин.
 Потім ввечері Ілона розказала, що коли Алекс вперше сказав на Вітю “птічка”, відповідь була миттєвою і гострою як першокласний японський меч:
- А ти пєтух!!
Так і живемо. 
brovary84: (Default)
Враження бразилійця Алекса після оцього концерту моєї знайомої піаністки: 

- Pull my strings! 
- Press my keys! 
- Make me sing, baby! 


brovary84: (Default)
Мого єдиного і тому найкращого друга з Угорщини звати Жомбор, ж як у бонЖур. Він лисий, носатий і трохи залізнозубий. СССР розшифровує як “савєцкая собака слушаєт радіо” і дуже радіє моїй реакції, але москальській – трохи менше. Ще він хоче "работать в калхозє, патаму што мой друг тоже работаєт в калхозє”. Має Жомбор майже 40 років і 8 років навчання російській мові у школі.
 Учора на міжнародному симпозіумі, присвяченому соціології сім”ї, одна японка після завершення постер-сесії сказала мені, що їй постер (із купою орфографічних помилок) не треба і ми можемо його ліквідувати самі. Доповідаю про це Жомборові, він задумався, що ж із ним робити, каже: давай спалимо! Я радію: давай, га-га-га!..
 Тут ззаду дєвачка, яка, виявляється, чула всю розмову, радісно заявляє: ви що, я вам спалю!! Якщо я сказала, що мені не треба постер, це ж не значить, що його можна палити чи ще якось із нього знущатися! Не можете просто викинути – так і скажіть! І так далі. Жомбор її заспокоїв, потім навіть пробував жартувати – все одно сердита. А на вечері вона його просто ігнорувала.
 Це ж яка прекрасна може вийти скарга в Оргкомітет!
 
“Два пришелепкуватих іноземці морально принизили постер японки, запланувавши його привселюдне спалення.”
brovary84: (Default)
Програма "Життя триває" Першому Національному за 16 квітня минулого року. Дядько з повчанням про 15 камінь саду Рьоандзі руліт:) 
Але я жодного разу не чув, щоб на чайній церемонії всі пили з однієї чашки...

http://1tv.com.ua/uk/video/program/zhyttya_tryvae/2010/04/17/73




Еее

Sep. 9th, 2011 11:55 pm
brovary84: (Default)
Бразилієць Алекс на якійсь дуже давній вечірці звертається до дівчини з Естонії Лііс:
- Hey baby, what kind of movies do you like? (Чи якесь подібне питання)
- I am not your baby.
 Якісь естонські дівчата дуже сєбєнаумє, прямо справжні европейки, хоч я і знаю тільки одну. І російською не патякають...
brovary84: (Default)
Пару років тому на Великдень пішли з Вітєю-господарочкою і благодійником усіх кіотоських котів до православної церкви, подивилися на їхню службу японською мовою і зустріли багато слов”ян (в основному росіян), які живуть у Кіото і в Кансаї. Один розлучався із японською дружиною, інший від своєї, теж японської, втік і потім кудись підозріло зник із викладачкою російської мови з Кіотського університету...Але, зрештою, кудись підозріло зникати ніхто нікому не забороняє.
 Мені йдеться не про це, а про те, що Вітя-господарочка (сам він із Хабаровська) був розкритикований сенсеєм-росіянкою, приблизно так:
- Виктор, у Вас какой-то странный акцент, как будто Вы на Западной Украине прожили несколько последних лет.
- Это все Тимур виноват, я в последнее время с ним больше всего общаюсь — поэтому и акцент!
(Українізувати вимову клятого москаля — що може бути приємніше?..)
 Ще один епізод — минулорічний, до Японії приїхав художник з Ермітажа, і я трохи  перекладав для нього і співробітників якогось журналу під час відвідин Храму чистої води і Саду каменів у Кіото. Прощаємося на вокзалі, і він мені каже:
- Тимур, я вот все хотел у Вас спросить — Вы наверное из очень религиозной семьи? У Вас такой русский язык необычный — как будто бы Вы заканчивали семинарию. В детстве не хотели стать священником?
 Епізод третій і останній. До Центру регіональних досліджень, де я зараз підробляю, приїхав на 4 місяці поважний професор з Узбекистану. Дуже зрадів, коли мене представили як Тимура з України. Вчора питає:
- Как вы там называете, клята маскальська мова?
- Ну да, именно так и называем.
- Ха-ха-ха!..
brovary84: (Default)
Минулої п”ятниці ходив у гості до цуценяти – з Америки приїхав обкурений Кобі, який, виявляється, насправді Джейкоб, з Кобе – не менш обкурений мальчік із Барбадоса, здається, його звати Рулон (обкурений – бо щось скаже, тоді сам собі сміється секунд 30. А тоді думає, чого ж це він сміявся). І ще було троє дівчат, з якими цуценя їздило разом у Мексику. Студентки Кансайського університету іноземних мов.
Їли смажене м”ясо, смажену рибу і теревенили ні про що. Кобі напився рому-барбадоського сувеніру і побіг грати на піаніно – це у нього така сублімація, мабуть. Ми з Рулоном налили цуценятові в келих пива і рому (бо ж уже є 20 рочків) і змусили випити – а одна з дівчат йому ще й подобається, зрозуміло, що він не міг відмовитися
І почервонів, рухи зробилися уповільненими, а тоді чомусь навпаки – занадто швидкими. Приніс собі аж дві склянки води, тоді знову пішов на кухню – а Рулон долив йому рому в одну з них. Цуценя випило, навіть не скривившись, відригнуло від пива і почало розпитувати дівчат, чи вони голяться під пахвами і отам, унизу. Рулон реготався так довго, що його тільки 50 грам рому змогли заспокоїти. І все це під звуки сублімованого піаніно і скрегіт кігтів собачки Акі об вікно – вона так привертала увагу.
А ще ж були присутні батьки цуценяти і його старша сестра із чоловіком і двома дітьми – менша, зовсім манюня, дивилася на нас зацікавлено-здивовано і подовгу вирішувала, плакати їй чи ні. Частіше переходила у рішучий наступ на маму. А дідусь у цей час читав більшій онуці казочки, про крокодилову ногу чи щось подібне. Дівчата верещали – “Ой, це ж наша улюблена!”.
Тоді піднялися на другий поверх, Кобі-Джейкоб взявся за гавайські мотиви на гітарі, а я написав на стіні чорним маркером, що смажене м”ясо було смачне. На якійсь коробці написали назву новоствореного товариства – “Барбадоські посиденьки” – і свої імена, тоді фотографувалися. Показав Рулону пальчик – він реготався півтори хвилини.
Вивели Акі на прогулянку і заодно пішли до станції – Рулон і Кобі залишилися ночувати, а я з дівчатами – на поїзд. Кажу їм: “Цікавий хлопчик, еге ж?” Та, що йому подобається (на фото - крайня зліва), відповідає: “Так, таких дивних японців я ще не зустрічала...”



Tenri

Aug. 23rd, 2011 02:38 am
brovary84: (Maska)
не про собак )




brovary84: (Setonaikai)
 Мій 20-річний друг – цуценя, про якого я якось уже писав отут, за рік, що майже минув після того посту, покинув університет, бо учитися, мовляв, нецікаво, і підробляє ким доведеться – інструктором у басейні, продавцем морозива, у книжковому магазині…Збирає в такий спосіб гроші (живе з батьками, їсти готує мама – велика економія виходить) і подорожує по Європі в основному, взимку був у Данії та Ісландії. Японець із не дуже типовим ставленням до того, що “слід” робити в житті…
І оце от нетипове цуценя, яке принципово не визнавало мобільний телефон як засіб спілкування, прислало мені на Гмейл повідомлення зі свого свіжокупленого мобільного. Питаю його, чого це раптом? Що змусило поступитися такими, здавалося б, непохитними принципами? Відповідь була наступною:
- Кохання змінює людей, чи не так?..
Нічого вічного не лишилося в нашому нетривкому світі, навіть 20-річні цуценята заводять собі мобільні телефони...
brovary84: (Maska)
 Моя знайома японська піаністка, про яку я писав уже двічі тут і тут, знову даватиме концерт у Києві 22 лютого. Я, на жаль, не зможу бути присутній, але усім, хто матиме час і бажання - наполегливо рекомендую! Це просто неперевершені враження.
Нижче - афіша з сайту філармонії. 

22.02.2011

Роман Кофман. Цикл "Великі імена"
АЛЬФРЕД ШНІТКЕ

Київський камерний оркестр
Диригент – РОМАН КОФМАН

Камерний хор „Кредо”
Керівник – БОГДАН ПЛІШ

Солісти –
ІЗУМІ ГОТО (фортепіано) Японія
заслужений артист України ВАДИМ БОРИСОВ (скрипка)
ЮЛІЯ РУБАНОВА (скрипка)

Програма:
Кончерто-гроссо № 1 для двох скрипок, чембало, підготовленого рояля
і струнних
Концерт для фортепіано і струнних
Реквієм

Вартість квитків - 25-120 грн.
brovary84: (Maska)
 Місяць Тимура в Україні скінчився, знову почалися навчально-трудові кіотоські будні. 
 Дуже дякую всім, хто знайшов час, бажання і сили зустрітися, ще більше дякую тим, хто не знайшов ні того, ні іншого, ні третього. Мені буде заради чого приїхати ще:)
 Однаково люблю вас усіх. Хай жиє ЖЖ! 
 Пес. У новинах передають, що Банк Японії вирішив повернутися до нульової базової процентної ставки. Навіть не знаю, радіти чи засмучуватися...
brovary84: (Maska)
 Теперішнє моє перебування в Кіото – уже друге в Японії, п’ять років тому я один рік провів на мовному стажуванні в Університеті Тенрі у префектурі Нара, за десять кілометрів від першої столиці Японії. Про Тенрі я уже трохи писав отут і тут, додам лише, що у містечку нічого немає і водночас є своя релігія і навіть виш – це все одно що у моїх рідних Броварах був би Броварський Університет і релігія – броваризм. (Останнє трохи скидається на культ пошановувачів різних сортів пива.)
 Read more... )
brovary84: (Maska)
 Христина Амбарєва приїхала в Кіото тоді ж, коли і я — у квітні 2008 року. Пробула в Японії два роки як студентка-дослідниця — і оце повернулася додому в березні цього року, а наприкінці травня народила хлопчика Івайла, справжнього богатиря. Пригадую, як ми сиділи у центральній їдальні, і Христина питала в мене поради з приводу імені майбутьнього сина (тоді вона вже зі зрозумілих тільки молодим мамам причин знала, що то буде саме хлопчик). Ім”я повинно було обов”язково починатися на І, а оскільки тата тата малюка звали Іван, майбутній тато дуже наполягав на імені Іван. От Христина і питала поради, а я пригадував усі можливі і неможливі варіанти: Ігнатій, Інокентій, Іпполіт...
 Read more... )

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 06:39 pm
Powered by Dreamwidth Studios