brovary84: (Default)
 Цікаво оце було в недільному спецвипуску газети “Асахі” про туалети - як в Гамериках із води тамтої роблять воду питну, в школах японських переробляють туалєти з “японських” (системи дірка в підлозі) на “европейські” (системи унітазної), як в Африках будують подоби туалетів із якогось свіжоназбираного сіна, і так далі. 

Але найбільше мені запам’яталася класифікація відходів життєдіяльності жителів Едо (теперішній Токіо) в епоху Едо, тобто в 17-19 століттях. Учений-дослідник тодішнього способу життя зазначає, що збиране від 1 людини за 1 рік допомагало виростити цілих 14 кілограм рису (!). А в “Словнику туалетології” прямо класифікують відходи за місцем проживання, зазначаючи, що “мешканці району Кьобаші мають першокласну якість, тоді слідують жителі Ніхонбаші, Канда і Асакуса. А найгірша якість у районах Фукаґава та Хондзьо:. 

Цікаво, що ті мешканці Кьобаші споживали, що було у них все преміум-класу..

brovary84: (Setonaikai)
 Питання зміни кордонів зараз актуальне, як ніколи. І не тільки в європейській частині світу. Китай тут в Азії часто доволі бряцає всяким, а Японія взагалі має територіальні конфлікти з Росією, Китаєм і Кореєю (Південною, звісно) - і все через острови. 

Але “проблема” кордонів існує і в самій Японії, у її центральній частині, на межі префектур Наґано та Шідзуока. Наприкінці жовтня, починаючи з 1987 року, мешканці невеликих міст з двох боків невеличкого гірського перевалу на межі префектур влаштовують змагання з перетягування канату, і префектура, що перемогла, має право “посунути” кордон між префектурами на 1 метр у бік сусіда. Зараз він “зміщений” порівняно із офіційними картами на 3 метри в бік шідзуокців, бо наґанці перемогли на 3 рази більше. Змагання тривають три раунди, перші два - по 2 хвилини, а третій - без ліміту часу, й інколи затягується на кількадесят хвилин. Сторона, що програла, має право поміняти правила так, що вони діяли на її користь, а сторона переможна обов’язково приймає такі правила. Саме це причина того, що дотепер було максимум три “перемоги поспіль” однієї зі сторін. 

Супротивника треба не звалити і затоптати, а думати про те, як підтримувати із ним добросусідські (але й змагальні) відносини в довготривалій перспективі. Щось ці японці таки знають, принаймні на рівні мешканців двох префектур у центральній частині країни.

brovary84: (Student ID)
Якщо є раптом серед вас такі, хто переживає за долю Дідуся-Червоної шапочки після мого вчорашнього посту, мушу вас запевнити, що із ним всьо в порядку. 
Сьогодні сидів на звичному місці, колупався у численних мисочках із їжею. Пройшов повз мене, тоді пильно-пильно подивився в очі, наче здогадався, що я про нього регулярно звітую. 
Поколупався собі десь у штанях, почухав потилицю і повернувся на своє місце, не забувши подякувати дівчатам на касі за смачні страви. 

brovary84: (Default)
Дідусь-Червона шапочка, мій круглорічний фаворит і перший кандидат на MVP нашої божевільні, кудись зник.
Читаю сьогодні в університетській їдальні Руне допис від якогось фана:
"Уже цілих два дні в Руне не видно дідуся у червоному кашкеті. Ви не знаєте, куди він подівся? А то я переживаю".
Відповідь від керівника Руне:
"Дуже дякуємо за Ваше питання. Мені й самому цікаво, куди він зник".
Де ти, Червона шапочко? Повертайся, ми за тобою сумуємо!!
brovary84: (Default)
Дідусь-Червона шапочка, згадуваний мною отут, розійшовся не на жарт, тепер він не просто годинами займає місце в Центральній їдальні, а перебазувався у Руне (скорочення від”Ренесансу”, до речі, це їдальня нецентральна, розташована на 2 почерсі будівлі, перший поверх якої займають книжковий магазин) і колупається у тамтешніх тарілочках із їжею.
У японців є дуже гарна традиція – отримувати коментарі від споживачів якоїсь послуги або користувачів і адекватно (або не дуже) на них реагувати. У Руне стоїть лежать листочки, на яких можна написати все, що думаєш про якість послуг, або просто подякувати за якийсь смаколик, і тобі дуже оперативно напишуть відповідь, пообіцявши виправитися або подякувавши за добре слово.
Читаю сьогодні допис одного хлопчика (чи дєвачки): “Я весь час користувався Центральною їдальнею, але тепер її закрили на ремонт до квітня наступного року, і я почав їсти у Руне. Але мене непокоїть один відвідувач, він зімой і лєтам аднім цвєтам носить капелюха, білу сорочку і штані, кросівки зі стоптаними підошвами, думаю, ви легко його ідентифікуєте. Так от, цей відвідувач колупається пальцями у тарілочках із салатами, маринованими овочами, рибою і так далі. Передивиться всі, помацає і бере собі ті, в яких побільше лежить. Як на мене, це дуже негігієнічно, тому прошу за можливості вжити якихось заходів. Я намагаюся не їсти в Руне, коли бачу цього відвідувача, або замовляю страви, у яких він не може поколупатися”.
Відповідь начальника Руне: “Дуже дякуємо за Вашу цінну думку. Упевнений, ми з легкістю зможемо ідентифікувати цього відвідувача. Якщо я або хтось із працівників Руне побачать, як він колупається у мисочках, ми зробимо йому зауваження, якщо ж він його проігнорує – вживатимемо заходів, аби не допустити його в Руне у майбутньому. Вибачте, що завдали Вам клопоту”.
Досі я думав, що Червона шапочка – таке собі миле створіння, бачив його інколи перед вежею із годинником – стоїть собі, молиться богові Сонця, склавши руки, знявши капелюха і схиливши голову. Як виявилося, справжній правопорушник-рецидивіст. Ну, постривай!
brovary84: (Default)
Якось я вже писав про диваків, які вештаються територією Кіотського університету або неподалік від нього. Сьогодні розкажу ще про двох.
Японців традиційно вважають нацією, яка слідкує за чистотою свого тіла, тут навіть безпритульні інколи видаються мені чистішими за певних українських знайомих, особливо влітку. А що їм: річка близько, купайся хоч кожного дня Але я знаю принаймні двох студентів Кіотського університету, які розхитують міф про японців-чистоплюїв.
Один, назвімо його Гном, вивчає філологію разом із моєю знайомою з однієї прибалтійської країни, і я завжди, коли бачу його, починаю пригадувати, хлопчик він чи дівчинка. Носить богемний берет, має зачіску каре, окуляри із круглими скельцями, білу сорочку незрозумілого дизайну і штани-балахон. Знайома розповідала, що на семінарах ну нехай і з семіотики за дощової погоди він любить свої штані разом зі шкарпетками знімати і сушити на сусідньому стільчику – так, щоб сенсей не бачив. Зате бачать усе гномові одногрупники і насолоджуються прекрасним ароматом.
Інший, нехай він зватиметься Гобліном, просунувся трохи далі за Гнома в уявній класифікації нетипових японців. Я регулярно бачу його на третьому поверсі бібліотеки у компутерному залі, він сидить перед монітором і споглядає розважальні програми із молодими дівчатами, чистими і сповненими життєвої енергії. Власне її Гоблінові і бракує, дивно як він узагалі ще може самостійно пересуватися.
Про його присутність дізнаєшся через запах – спочатку припливає він, а вже потім сам Гоблін. Зарослий і нестрижений, неголений, в обвислих футболці і светрі, а джінси – то взагалі пісня! Таке враження, що їх почали носити ще його предки в епоху Едо чи навіть Камакура, бо якщо брати кількість тканини у звичайних джінсах за 100%, то у нього її залишилося менше 50%. Молнії немає, на її місці – величезна дірка із брудними краями. Але труси, як не дивно, на місці. Мабуть, зручно ходити в туалет, бо не треба нічого розстібати. Так само величезні дірки на колінах – по модньому, і ззаду – там, де зазвичай повинні бути кишені. Гоблін до того ж якось дивно накульгує і одну ногу за собою просто волочить, бо переставляти не вистачає сил. Зате японські дівчата роблять його найщасливішим студентом у світі – блаженна усмішка не сходить з уст навіть після вимкнення компутера.
brovary84: (Default)
Поки не забув, спішу з вами поділитися – японці порахували, у якому фрукті найбільше кісточок, чи то пак насінин.
Read more... )Read more... )
brovary84: (Maska)
  По телевізору у вранішній програмі показували дядька - власника велосипедного магазину в Осаці, здається, який настільки любить велосипеди, що навіть трьом своїм дітям дав імена, безпосередньо із ними пов"язані. 
 Як у заголовку цього посту: "Тайя"  - старший син (9 років), Шина; Ріму - старша дочка, Обід (8 років); Еа - молодша дочка, Повітря (2 чи 3 рочки).
Японською з її ієрогліфічною писемністю вони звучать і записуються трохи незвично, звісно, але не дуже виділяються на фоні тенденцій до дивних імен останніх років. Але якщо перекласти українською...
 Шина, Обід і Повітря - на них, безсумнівно, чекає світле велосипедне майбутнє.   
brovary84: (Student ID)
 Я свідомий того, що телебачення — велике зло. Як і інтернет, газети і журнали і більшість так званих ЗМІ. Але коли ти перебуваєш за кордоном протягом певного проміжку часу, телебачення разом із усіма оцими ЗМІ може виконувати функцію і дуже корисну — освітньо-виховну, наприклад.
Саме так я заспокоюю себе, коли дивлюся новини на Ен-Ейч-Кей — державному японському каналі, і програму “Людина-скарб по сусідству”, у якій ведучі шукають у регіоні Кансай усяких цікавих людей. Сьогодні напишу саме про програму, точніше, про одного із її учасників.
Отже, хлопець — студент Університету Кіото, 26 років. Вчиться на 2 курсі докторантури. Здавалося б, таких повно не тільки в Японії і в Кіото, а й по всьому світу. Але наш герой має дуже оригінальну спеціальність — пазлознавство (тобто всілякі ребуси, загадки, кубікі-рубікі і так далі, а не ті пазли, що їх складати), і саме це зацікавило ведучого програми, популярного колись поп-співака.
Іде, значить, цей Мадока-сан (співак тобто) собі по вулиці, а тут раз — і майбутній доктор пазлознавства йому листівку в руки, а там купа пазлів намальовано і оголошення про якісь семінари чи заняття в гуртку. Ну, ведучий зацікавився, почав розпитувати, що і як.
Історія хлопця дуже проста. З дитинства дуже любив складати і розгадувати усякі пазли, тому і в Університеті обрав таку спеціальність. (Точніше, близьку до неї, бо пазлознавство навряд чи хтось викладає...) Закінчив магістратуру, зараз у докторантурі, має на меті стати сенсеєм і викладати пазлознавство (пазлологію?) студентам, спраглим подібних знань. Роздає власноруч виготовлені листівки по всій Японії, об”їздив багато префектур із цією метою. Стверджує, що він — єдиний спеціаліст із пазлознавства в усій Японії (і не дивно, що вчиться саме в Кіото. Тутешній університет, до якого і я маю велику честь належати, здавна славний своїми ліберальними традиціями і “вільним” академічним духом. На відміну від строгого і вихолощеного Токійського.)
Вручаючи майбутньому професору пазлознавства наклейку (“Людина-скарб по сусідству”), Мадока-сан питає:
- А є такий пазл, якого ти ще не розгадав?
- А давайте я Вам заспіваю, я якраз з цього приводу пісеньку склав.
- А давай.
- Ли-и-ише па-а-азлу кохааання я-а іще-е-е не розгадав. Ну як?
-...
- Я і своїй дівчині заспівав: “Тількии тво-о-го паазлу я іще не розга-а-дав”.
- І що вона?
- Фиркнула і змінила тему розмови.
- Це свідчить про те, що твоя дівчина — звичайна людина.

BL

Mar. 12th, 2010 11:09 pm
brovary84: (Shinchan)
 Учора в ящику зранку розповідали про одну цікаву тенденцію сучасного японського суспільства — радо спішу поділитися з вами новими знаннями.
 Скорочено тенденція ця має вигляд такий, як у заголовку, розшифровується як “бойдзу рабу”, тобто boys love. “Хлопчаче кохання? Знайшов чим здивувати. Відколи це геї стали чимось екстраординарним?” - скажете ви. І будете праві, але не зовсім.
 Бо BL – це не про геїв, а про чисте і світле почуття між двома хлопцями віку старшої школи або молодших курсів університету. У книжкових магазинах цій темі присвячують цілі відділи з манга, в театрах — цілі вистави, ну і аніме повно, куди ж без них. (Показували фрагмент однієї з вистав у Токіо. На сцені двоє хлопців, один каже: “Поцілуй мене!”, інший підходить до нього, цілує, а тоді дає ляпаса...Тьху!)
 Цільова аудиторія — жінки, причому переважно за 40 і за 50. Одна навіть відмічає у календарі всі вистави, присвячені BL, і старанно приховує своє захоплення від чоловіка. А інша в коментарі пояснила, що вона сприймає BL як продовження справжньої й міцної чоловічої дружби, як світле і щире почуття, нічим не заплямоване, на відміну від стосунків між чоловіком і жінкою.
 Виходить, що традиційні гетеросексуальні стосунки для певної частини японського суспільства — щось тривіальне, брудне і нецікаве, бо інакше цей своєрідний бум на бойдзу рабу мені важко пояснити. І взагалі, якщо задуматися, тема “кохання в Японії” заслуговує на окремий пост.
 У світі ще багато дивовижного.
brovary84: (Maska)
 Вони скрізь ― люди, що дивляться на тебе і водночас крізь тебе, щось без упину бурмочуть собі під ніс, розігруючи внутрішні діа- і полілоги, і живуть ніби у своєму внутрішньому світі, відмежованому якось невидимо від світу реального, звичного для нас.
Чомусь Університет Кіото із прилеглою територією особливо приваблює таких людей. Медом їм тут помазано, чи що...Познайомлю вас із трьома.
 далі )
brovary84: (Default)
Колись прочитав книгу із такою назвою ― а оце подумав, що я за півтора роки в Кіото міг би пару розділів дописати спокійно. Наприклад, такі епізоди:
・Загубив був якось картку VISA, суміщену із безконтактним проїзним на всякий транспорт в регіоні Кансай. Робив пересадку з однієї залізниці на іншу, підніс футляр із карткою до турнікета ― а її немає. Оббігав усі коридори і переходи, уже думав дзвонити в банк, аби блокувати рахунок ― а тоді згадав, в якій країні знаходжуся. Підійшов до працівника станції, пояснив ситуацію ― а він мене просить написати на листочку ім'я. Виявилося, що картку хтось знайшов і приніс на пропускний пункт. А можна ж було на поїзді кататися досхочу!...Отаке.
・А буквально вчора купив собі кавочки з йогуртом в їдальні, тоді зашпортався і розлив більшу частину на підлогу ― добре, що чашку не розбив. Поки думав, увесь червоний, чим би витерти каву, цьоця мені принесла нову.
- Ой, це Ви мені?
- Так, звичайно.
- Дуже дякую! Вибачте...
І вклонився якомога нижче, ледь не розливши каву вдруге.
“Клієнт ― бог!”. Ага, ніхто й не сумнівається.

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 06:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios