brovary84: (Maska)
Давно я про них не писав, майже рік, ну, може буде і тут покращення нашого життя вже сьогодні. А поки що - дві слові про компанію "Дайва Хаус", одного із найбільших виробників житлових будинків (переважно 2-3 поверхових. але будують і вищі).
Мають тут прекрасну систему грошової допомоги тим, хто їздить до престарілих батьків для догляду за ними. Компенсують по кілометражу від найближчої станції коло теперішнього місця проживання до станції неподалік від місця перебування батьків. Якщо понад 200 кілометрів в один бік - то 15 тисяч, якщо більше 1600 кілометрів - то 55 тисяч ієн. Всього таких рівнів встановлено 9, скористалися послугою 138 чоловік.
Ще є прекрасна система "тимчасової компенсації за виховання підростаючого покоління", мільйон ієн за одну дитину, і накопичувальна система відпускних днів, які можна протягом 2 років після їх нарахування використати всі одночасно, за один раз - до 100 днів.  
brovary84: (Default)
 Давно я про них не писав нічого, але це аж ніяк не означає, що рубрика в газеті зникла. Це означає лиш те, що час у Тимура трохи зник, і оце нарешті потроху повертається. 

Так от, цего понеділка представили таку собі фірму “Ішідзака санґьо:”, яка займається утилізацією промислових відходів. Директорка в 2 поколінні, 43-річна пані Ішідзака, розповідає що було важко долати і боротися зі стереотипними уявленнями місцевих жителів про промислові відходи і все, що з ними пов’язано - мовляв, ви тільки забрудните нам наше прекрасне довкілля і так далі. То директорка у відповідь почала вирощувати в горах на території компанії світлячків і бджіл, і мед останніх продавати тим-таки мешканцям місцевим. 

Ну і перлина цієї фірми - “ашію”, тобто гаряча вода для ніг. Невеличкі ємності з гарячою водою, куди туристи можуть засунути свої ноги і трохи відпочити після тривалого ходіння, можна зазвичай побачити поблизу гарячих джерел або на якихось відомих туристичних маршрутах. Але щоб отак, на території приватної компанії..

А почалося все чотири роки тому, коли народилася ідея використовувати гарячу воду (близько 40 градусів), що виникає в процесі переробки опалого листя та землі всякої. Гарячу воду почали наливати в невеликі ємності і пропонувати відвідувачам фірми та клієнтам трохи в ній погрітися. А тоді вирішили, що це може бути чудовим способом трохи зменшити відстань між новонаверненими працівниками та власне директоркою. І тепер всі свіжоспечені працівники обов’язково (примусово?) парять ноги і патякають з директоркою про її особисте життя, про майбутнє компанії і свою роль у ньому. Ще пишуть, що температуру води змінюють залежно від сезону, журналіст ходив на інтерв’ю влітку, то йому просто прохолодної водички налили. 

 

А мені пригадалося (щось мені останнім часом усе більше і більше всякого пригадується), як років із 10 тому я відвідав славне місто Мацуяма, де народився мій не менш славний друг Мацуі, і ми ходили до першого із 88 буддистських храмів на паломницькому шляху острова Шікоку. Це все було в серпні, спєка була страшенна, то мусіли від неї рятуватися холодним зеленим чаєм і пошуками тіні. Перший знайшли в автоматах із продажу напоїв, а другу - лише коло отаких ємностей із гарячою (градусів під 40) водою. То мусілі скористатися дерев’яним накриттям над гарячою водою, і пітніти ще більше. Такі от спогади, із нами ще було дві дівчини з Тайваню, одна потім вийшла заміж і виховує сина, а про іншу мені нічого не відомо. 

Про Міцуі і дівчат із Тайваню можна детальніше прочитати десь у цьому журналі. 

brovary84: (Shinchan)
 Якщо я не пишу тут про “диивні фірми”, це зовсім не значить, що статті про них перестали регулярно з’явлитися по понеділках на сторінках газети “Асахі”. Сьогоднішня “диивна фірма” - компанія “Hoshino Resort”, заснована 1914 року. Кількість співробітників - 1850, кількість готелей та інших об’єктів у власності - 33 по всій країні. 

На домашній сторінці пишуть, що не беруть на роботу курців. І аргументують це тим, що не-куріння підвищує ефективність роботи самих працівників, готелів, а також грає на руку бренду компанії загалом. І якщо роботошукач хоче прочитати детальнішу інфо про те, які саме документи подавати і так далі - мусить прямо тут же укласти “контракт” про те, що він не куритиме після того, як його візьмуть на роботу. 

12 років тому від раку легень помер один із керівництва компанії, у 59 років. І тодішній директор вирішив “викорінити” курців, хоч і мав досвід стажування в Америці і зазвичай не втручався в особисте життя робітників. Коли проект тільки розпочався, від курців вимагали присягтися, що вони більше не куритимуть, і тим, хто дотримався обіцянки, видавали бонуси - 50 тисяч ієн. Потім перестали брати курців на роботу. Було й трохи критики: мовляв, це порушення авторських прав людини, але таку політику все одно не змінили. Звичайно, користувачі готелей можуть палити у спеціально відведених для цього місцях, обмеження стосується тільки власне спіробітників.


brovary84: (Student ID)
 ІТ-Компанія “Фі:до тейра” розробляє додатки та програми для айфонів, іншої компанії “Дайва Хаус” та інших. Дуже заохочує робітників до підробітків (роботи, окрім основної), один 35-літній співробітник хвалиться, що інколи заробляє на програмах для індивідуальних замовників до 100 тисяч ієн на місяць. (Для довідки: середня зарплата в Японії - 330 тисяч). Лягає спати з дітками о 9 вечора, прокидається о 3 ночі - і працує, і працує..

Директор компанії, пан Ооіші, отримав бакалавра і одразу почав працювати, бо хотів якомога швидше використати на практиці отримані в університеті знання. Але виявилося, що робота програміста - не з найлегших, часто треба було працювати всю ніч, що, зрозуміло, не приносило аніякого задоволення. Надивився на семпаїв, які регулярно втомлювалися і морально, і фізично - і у липні 2006 року заснував власну фірму. А через три роки найняв першого робітника. Розкидав розробників програм і канцелярію по окремих кімнатах, і зробив так, щоб першим не треба було відповідати на телефонні дзвінки, а також щоби мали вони поменше нарад. Зменшилася кількість понаднормових годин, субота і неділя - відповідно, теж вихідні. Ну і запропонував систему “заохочення побічної роботи”. 

Каже, що якщо можна після роботи основної додатково здобувати якісь знання, то дивно, чому не можна так само свої вже здобуті знання використовувати для того, щоби заробити грошиків. Із 7 співробітників зараз мають побічну роботу троє. Коли тільки запровадив цю систему - колєги дивилися косо, бо попереджали про можливий витік таємної інформації, а також про шалену конкуренцію для співробітників на цьому ринку. Але директор радо запевняє: якщо таємниця компанії стала відома третім особам - у цьому в першу чергу є вина директора, треба краще учити робітників, як у світі жити. 

Ефект таких заохочувальних програм - те, що робітникі знання, здобуті під час побічної роботи, можуть використати для основної. “Ну і взагалі, підприємці повинні думати не тільки про фірму загалом, але і про кожного робітника окремо.” - додає пан Ооіші.

brovary84: (Default)
 Компанія “Кокуйо” - виробник канцтоварів. 6399 робітників. Мають систему тюторів-семпаїв (хтось, хто довше за тебе займається певною справою), які до 3 років стежать і керують своїми ко:хаями (відповідно, хтось, хто займається цією справою коротший проміжок часу).

То коли на роботу приймають нових працівників, їм одразу призначають такого семпая-керівника, і він керує, допомагає та підказує, що і як робити. Спочатку складають трирічний план дій, і потім уже на його основі просуваються вперед. За перший рік учать основам роботи, протягом другого - поступово змушують думати головою і приймати рішення самостійно. То одна дівчина розповідає, що відчувала відповідальність за кожний свій вчинок не тільки перед собою, а ще й перед семпаєм, тому діяла рішуче й активно. 

Запровадили цю систему 2005 року. Тоді кількість новачків, що покинули фірму протягом перших трьох років, становила 20%. Після нововведень - знизилася до 5%. Вдячні новачки звітують, що особливо раділи тюторам, які розповідали їм навіть про найосновніші основи - як телефонувати партнерам, надсилати мейли, робити копії і так далі. А також були сповнені вдячності, коли ті самі тютори переймалися їхніми планами дій і переживали так, нібито за свої. 

Наприкінці третього року тютори пишуть своїм ко:хаям листи - мовляв, “завжди пам’ятай, що наша кінцева мета - допомагати відтворювати культуру, а не ганятися за прибутками, тому й дій відповідно”. А вищезгадана дівчина має тютора за ідеал, якого треба прагнути досягти самій. 

brovary84: (Surama)
 Трохи рисової статистики. 

Як я так позитивно описав неоціненну роль риса для японської культури, то слід для об’єктивності зауважити також, що вирощують рису в Японії з кожним роком все менше і менше. Зумовлено це зменшенням споживання (старішання населення і, відповідно, зменшення загальної кількості споживачів), а також непоганими в останні роки врожаями (цього року ще залишилися запаси рису минулорічного). Відповідно, цьогорічний “новий рис” дешевший за минулорічний такий само “новий” приблизно на 10%. 

Споживання рису останнім часом зменшується на 80 тисяч тон (1% від загального обсягу) щороку. А одна з великих причин такої тенденції - те, що менше рису стали класти в обенто: - коробки з рисом та різними овочами, а також те, що стали подавати менші порції у ресторанах. Сталося це після землетрусу 2011 року, коли ціна на рис стрімко виросла, і заклади громадського харчування зменшили кількість рису у своїх стравах з метою економії коштів. А у таких закладах споживається третина японського рису, тому ефект доволі відчутний. 

От і виходить, що оптова ціна на 60 кг рису (за якою JA全農, тобто Національна Федерація Сільськогосподарських Кооперативних Асоціацій), скуповує його у селян, зменшилася порівняно з минулим роком на цілих 12,4% (1700 ієн) і зараз становить 12 тисяч.




brovary84: (Setonaikai)
 Пишуть у газеті, що десь в Осаці проходить фотовиставка, що знайомить із поглядом на світ з “котячої точки зору”. Наприклад, цикади в парку були одного виду, а за останні кілька років їх замінив вид інший - і пакет із 6800 частин тіл і т. д. - того, що залишилося від цикад у парку, як вони своє відспівали. Ну або запахи на відстані 10-15 см від землі радикально змінилися у повоєнні роки, бо японці стали вживати більше мняса. (Останню фразу я придумав сам, на виставці, може, про таке і не розповідають). 

Але найбільше мені припав до душі заклик якоїсь юної і перспективної ученої до всіх небайдужих мешканців і мешканок міста та префектури Осака. Просять пильнувати вуличних котів, ловити їх і записувати колір шкури, довжину хвоста і те, прямий він чи погнутий. Така інформація потрібна для перевірки гіпотези про те, що осакські коти та кішки мають хвости “поламані” на відміну, наприклад, від прямохвостих мешканців Кіото. Взагалі така “погнутість” хвостів притаманна японським та східноазійським вуличним котам, але в Осака тенденція чомусь проявляється особливо разюче. І  от дослідниця хоче перевірити гіпотезу про особливу “вгнутість” тутешніх хвостів, а також дослідити, чим саме це спричинено. Можливо, якимись генетичними особливостями. 

У нас прямо під будинком підгодовують білого і рудого кота (а може кішок, хто їх розбере), треба і собі буде придивлятися. 

brovary84: (Shinchan)
 Компанія “Ядзуя” з міста Фукуока продає “здорові харчові продукти”, тобто (так я собі уявляю) все, що робить вас стрункіше, шкіру - ніжніше і так далі. Заснована 1975 року, штат - 125 чоловік. 

Диивність фірм полягає в тому, що співробітниці мають право вибирати собі одяг робочий із більше ніж 100 варіантів. Запровадили таку прекрасну систему 17 років тому, причина - дуже проста: якщо людина проводить в одному місці більше 8 годин на добу, то нехай вона буде мотивована проводити цей час плідно й активно. Таку мотивацію можна частково забезпечити наданням можливості вибору одягу, який їй до вподоби. Загалом можна вибирати із 40 моделей одягу, тобто теоретично ймовірність однакового вибору не така вже й велика, але практично - якщо хтось у такій самій гамі, як ти сама, то одразу з’являється привід поговорити, відповідно - покращується загальна атмосфера на роботі. 

70% робітників - жінки, чоловікам раз на 3 роки виплачують по 30 тисяч “на костюми” (саме стільки коштує літній варіант для жінок, зимовий - 50 тисяч). 

Минулого року провели навіть “уніформенний конкурс краси”, де моделями були співробітниці фірми, а перемогу здобули 15 варіантів уніформи. 

brovary84: (Maska)
 Член редколегії  газети “Асахі” Ішікава - новонаверненому журналістові відділу політики Хоші: 

“Робота журналісти політичного відділу - зібрати якомога більше фактів під час збирання матеріалів, і, коли залазиш у ванну перед сном - думати про те, яким буде для Японії завтрашній день, що станеться через тиждень, місяць, рік, 10 років. І думати про це треба щодня.” 

У відповідь Хоші радісно заявив, що лягає спати без прийому ванни, і старший колєга вельми обурився. 

А мені, пригадую, бабуся завжди казала, що коли лягаєш спати - треба подумати, що ти зробив корисного за день, що пройшов. Вектори - в минуле і майбутнє - різні, але напрямок думки однаковий.

brovary84: (Maska)
 Вибачення і пояснення з боку “Асахі Шімбун”, тобто “Газети Асахі”, через не зовсім точне тлумачення інтерв’ю з колишнім начальником станції Фукусіма-1 (це там, де повибухали реактори навесні 2011 року) і висвітлення проблеми “comfort women” (не знаю, як їх краще назвати українською) у Китаї та Кореї - там журналіст щось попридумував і видав за правду:


“Твою точку зору я не поділяю, але життя покладу на те, аби ти мав право її висловити”. 

brovary84: (Student ID)
 Цього разу хвірма - виробник деталей для автомобілей “Ядзакі Со:ґьо:”. Мають охвіси у 43 країнах, а з 250 тисяч робітників тільки 2 тисячі - японці. Питають у всіх, хто пройшов пекло співбесід і збирається з квітня працувати, чи не хочуть вони пройти “адобенча: суку:ру”, тобто “школу пригод” за кордоном, протягом одного року, і тільки після того почати працувати. 

 Почалося все 20 років тому із програми на 3 тижні в Канаді - поїздити на лижах і повчити мову. Тоді - 6 тижнів хоумстею на Самоа, з 2001 року термін подовжили до півроку, а з 2007 - від групових поїздок перейшли до індивідуальних. І дали можливість вибору напряму. Бажання чи небажання взяти участь у річному адобенча: ніяк не впливає на подальшу кар’єру. 

 Минулого року із 92 новачків-японців 39 погодилися на рік відкласти початок роботи. Спочатку - місяць у Токіо, наради один на один із радником-іноземцем з приводу бажаного місця відрядження, терміну і так далі. Тоді зв’язуються із людьми, які приймуть на хоумсутей, і обговорюють усі деталі. 

 Протягом цього року робітником компанії ти не стаєш, платить фірма 10 тисяч ієн на одну особу на день. І не безпосередньо тобі, а відповідальним особам місця, де проживаєш. Звідти вже перераховують гроші на переїзди і за проживання (включно із триразовим харчуванням). Решта - в принципі більш-менш вільний режим, сам собі шукаєш, де проходити практику і з ким спілкуватися.      

 Але слід дотримуватися наступних правил:

- не можна спілкуватися із японцям
- не можна витрачати гроші на пошук місця стажування, волонтерського центру і так далі-
- треба регулярно радитися із місцевим консультантом.
 Порушникам видають червону картку і кажуть “сайо:нара”. За 20 років постажувалися за кордоном 1300 людей, були випадки коли в останню мить тікали з аеропорта або проводили весь час за компутером удома, але найуспішніші, наприклад, поїхали працувати у Уругвай, або в Індію. Хоча загалом зараз тільки 70 людей жиють за кордоном. Тобто побувати там - ще не значить призвичаїтися та полюбити.

brovary84: (Student ID)
 Сьогодні в Японії - День поваги до старших (або осіб похилого віку). Міністерство внутрішніх справ і комунікацій учора оприлюднило наступну статистику. 
Станом на сегодні, в країні 32,96 млн. людей мають 65 або більше років (25,9% від усього населення); 15,9 мільйонів - старші 75 років (відповідно, 12,5%). Тобто кожен четвертий має більше 65, а кожен восьмий - більше 75 рочків.
Людей, старших 70 років - 23,83 млн. (18,7%), таких, що живуть уже 9 десяток років - 9,64 млн. (7,6%). Кількість похиловіких (старших за 65 років) чоловіків 14,21 млн. (23,0%) менша за відповідну кількість жінок - 18,75 млн. (28,7%).
У 2013 році домогосподарств, у складі яких є особи старші 65 років, було 20,86 млн., а домогосподарств, що складаються тільки з осіб похилого віку - 5,52 млн.  
brovary84: (Default)
 Одна - про конячку Харуурара (яке прекрасне ім’я, а японською абеткою катАканою це записується отак: ハルウララ), яка зараз доживає віку на фері в префектурі Чіба. Має 18 конячих років, тобто близько 60 людських, а ще - прекрасний рекорд із 113 поразок у перегонах поспіль. Її небажання (невміння?) здобути перемогу зрештою стали своєрідним символом того, що не завжди перемога - це те, чого треба прагнути будь-якою ціною. Найголовніше - продовжувати йти до мети, навіть якщо ти зрештою її і не досягаєш. 

Тепер конячка має свій фан-клуб (60 чоловік по всій країні, скидаються щомісяця по 3000 ієн - якраз на проживання і проїдання всяких смаколиків вистачає), спокійне пенсійне життя і майже вічну популярність. 

Інша - про 70-літнього дідуся з префектури Хьоґо (це там, де розташоване славне портове місто Ко:бе), який подав позов проти власників дитсадочка під вікнами свого будинку через те, що “діти занадто голосно поводяться”. Мовляв, він навіть уже не може і вікно спокійно відкрити, і взагалі від них шум перевищує 70 Дб, а у нас у районі норма - 60. А кілька років тому у не менш славному місті Йокохама навіть відмінили будівництво дитсадка через протести місцевих жителів. Отаак..А потім вони дивуються, чому в Японії все менше дітей і все більше осіб похилого віку. Бо одні просто фізично-фізіологічно заважають іншим..

brovary84: (Kusakari)
 Доніс мені інтернет, що популярним не тільки в гамериках і європах, а і в Україні зараз є дивна звичка обливати себе з голови водою з льодом із відра. Ясно, що воно щось там стимулює і підвищує, але мені здається, що є кращі способи змусити людей задуматися про доброчинність. Ну, але менше з тим. 

Трошки попишу про воду нельодяну. В префектурі Міяґі на північному сході країни, якої безпосередньо торкнулися землетрус і цунамі 2011 року, на уроці в початковій школі сенсей пояснює учням, скільки води використовується протягом дня 1 людиною. Поставив у ряд 30 відер по 10 літрів кожне, пояснив, що в одне входить по 10 літрових пакетів молока, а в кожен пакет - по 5 200-мл пакетів, які ви, шановні, вживаєте на обід. 

І додає, що за день пересічний член пересічної японської сім’ї саме стільки і споживає: попити - 2 літри, на приготування їжі, миття посуду і так далі - 70 літрів, прання - 50, ванну - 70, туалет - 84, миття личка та ін. - 24 літри. А якщо родина з 4 чоловік - то, відповідно, і витрати ще більші. 

Одразу після землетрусу води в крані певний час не було, тому більшість учнів на своєму досвіді знають, як це - не мати змоги сходити в туалет, помитися або просто попити. Ну і, скоріш за все, навряд чи комусь із них спаде на думку обливатися водою крижаною.

brovary84: (Student ID)
 Заснована 1930 року, має назву “Фудзікін”. Виготовляє різні види барубу, тобто клапанів. Кількість працівників - 2400. “Дивність” полягає у надзвичайно шанобливому ставленні до тих, хто має якісь кваліфікації, причому не обов’язково вони повинні бути пов’язані з напрямком роботи безпосередньо. Доплачують за кожну кваліфікацію, сума залежить від виду, а також від того, скільки людей її здобувають. Якщо ти самостійно опанував, наприклад, швидкісне рахування на калькуляторі (якщо таке взагалі існує), то отримуєш 8 тисяч ієн, якщо для здобуття кваліфікації необхідна участь певної кількості людей з фірми, то кожному доплачують іще по 4 тисячі ієн, і всі отримують по 12. Загальна кількість кваліфікацій, що підлягають такому стимулюванню - 119, для іноземців пакатіт і Тест на рівень володіння японською мовою. Рекордсмени мають більше 10 кваліфікацій, і отримають щомісячно більше 50 тисяч ієн бонусів. 

Фото найздібніших здобувачів вивішують на японському варіанті дошки пошани, а інколи робітники пишуть назви своїх кваліфікацій і на бейджиках. Відповідальна особа пояснює, що здобуття таких кваліфікацій зрештою йде тільки на користь робітникам, адже вони можуть вповні проявити свої таланти навіть після того, як змінять місце роботи. Загалом на рік фірма витрачає 6 тисяч манів (тобто 60,000,000 ієн, для долярів діліть на 100) на такі додаткові виплати. 

Ця диивна фірма диивна ще й тому, що дбає вона не тільки про дух, тобто розум, а і про тіло. Має спеціальні виплати тим, хто дбає за здоров’я, “не палить, не п’є кави і сік” на роботі. На місяць - від 1500 до 8000 ієн. Відмову від кави і соків почали заохочувати, аби не ображалися робітники, які і раніше не палили. А, ну і ще ввели виплати за виголошення промови на весіллі когось із колєг - за одне весілля нагороджують до 6 людей (по 7 тисяч на брата), якщо ж ти доріс до начальника відділу і щось там виголосив - маєш цілих 9 тисяч. 

Гарна фірма, і зовсім не диивна.

brovary84: (Default)

Є в Кіото, другій японській столиці, багато прекрасних магазинів із кількасотлітньою історією і традиціями, що передаються з покоління в покоління. Один із них - “Мінатоя” - продає смоктальні цукєрки, і найпопулярніша з них - як пишуть на стязі перед входом, “кіотоська знаменитість” - цукерки привида (духу), що виховує дітей. 

Почалося це все 1599 року. Одного дня тодішній власник хотів закрити магазин - як всередину зайшла жінка і купила одну кетю. Це повторилося і наступного дня, і протягом кількох наступних. Кмітливий і допитливий господар пішов за нею - і прийшов на цвинтар, а жінка зникла десь у темряві серед могил. Аж раптом чує - серед могил плаче акачан (немовля). Покликав священника, підійшли поближче - і побачили труп жінки і поруч - немовля, яке радісно смоктало кетю. Вагітна жінка померла, а немовля народилося після її смерті, і дух жінки щовечора приносив дитині по цукерці. 

Дитина згодом виросла і зробилася буддистським ченцем Нішшіном, ім’я якого відоме по всій західній Японії. А кеті (90% - мальтоза, 10% - цукєр) купують як подарунок при народженні дитини, або з побажанням “досягти такого ж успіху в житті, як Нішшін”. А ще вони чогось популярні серед тайваньців, що відвідують Кіото під час медового місяця. 
brovary84: (Maska)
 Цього разу компанія зветься “Кобаяші Сейяку”, вироболяє ліки та подібні до ліків предмети вжитку. Центральний охвіс - в Осаці. Кількість працівників - 2364 людини. Заснована 1886 року. 

Близько 20 років тому запровадили практику “хомехоме”-мейлів (від дієслова “хомеру” - хвалити). Приходять вони безпосередньо від директора компанії, хвалить він буквально за все підряд - хто чого досяг (або в процесі) на своїй посаді, за те й отримує теплі слова. Один співробітник ділиться враженнями: отримав дотепер цілих 20 хомехоме-мейлів, і каже, що немає більшої приємності на світі, ніж вранці прийти на роботу, відкрити кампутер - а там похвальний мейл від директора. 

Ініціатива сприяє покращенню мікроклімату, заохоченню молодих працівників до висунення нових ідей, і ще багато чому - одним словом, усьому, чому можна посприяти.

Називають відправників мейлів по першій літері імені - А-сан, К-сан і так далі. Родина Кобаяші - засновники компанії, посідають у ній ключові посади, і називання по імені - гарний спосіб уникнути плутанини між ними. А мейли закордонним робітникам приходять із заголовком HOMEHOME mail. Ті спочатку, кажуть, чухали потилицю - що ж воно такеє, а тепер звикли і чекають із нетерпінням.

brovary84: (Kusakari)
 35-літній буддистський ченець одного з кіотоських храмів, пан Мацуяма нещодавно видав книгу із такою назвою. Одна з причин - прірва, що аж ніяк не звужується, між японською молоддю та буддизмом. Насправді причина не в молоді, а в тому, що вона просто не має шансів фізично “доторкнутися” до буддизму або дзену. 

У книжці в формі “питання-відповідь” подано 30 проблєм, які згадували на проповідях лекціях відвідувачі. До прикладу - дві з них. Намба: ван. “Занадто піддаюся впливу оточуючих, і гублю самого себе”. Мацуяма-сан кидає питання у відповідь: не залежати від інших і завжди стояти на своєму - добре це чи погано? І наводить дзен-вислів ченця епохи Едо, Такуана: “Завжди будь фурекушібуру (м’яким, гнучким) і не залеж від обставин”. І додає: не можна змінювати свою справжню сутність. Спочатку задайтеся питанням про те, чим же насправді Ви мусітє займатися. 

Намба: цу. “Я хочу у чомусь досягти вершини і стати найкращим”. Відповідь - проста, і співпадає з назвою книги: “Починайте забувати із найважливіших речей”. Далі наводить приклад із уживанням паличок. Навчити користатися ними дитину - складно, але навряд чи хтось буде думати про те, як саме правильно ними користатися, під час їжі. “Тобто виходить, що (в процесі) забувається навіть те, що було найважливішим. Треба прагнути такого природнього повернення до першоджерел.” Тобто найголовніше - на цьому най-най-важливішому не зациклюватися, звільнитися - і тільки тоді можна буде чогось досягти у своїй справі.

Такі от справи, дорогенькі. Не згідний я тільки з паличками - завжди думаю, чи на той палець поклав нижню, чи треба її опустити вище-нижче. А книга мусіть бути вельми пізнавальна. 

brovary84: (Maska)

Одна наша викладачка в універі, пані Д., регулярно стверджувала, що Китай як цивілізація скоро гигнеться - бо йому вже більше 3 тисяч років, і саме така середня тривалість життя пересічної або й не дуже цивілізації. 

Не знаю, де зараз пані Д., Китай регулярно спонукає своїх азійських сусідів до адекватних реакцій на власні вибрики й викиди, але не треба забувати і про те, що ця древня цивілізація дала світові багато прекрасних речей. Або гарних виразів. Чи, якщо хочете, афоризмів. 

Про один із них згадує у традиційній колонці “Тенсей Дзінґо” її автор. Згадував іще 1 серпня, але мені тільки зараз чомусь про це написалося. Там була кілька тижнів тому придибенція із одним високоповажним чиновником, якого звинуватили у хабарях, зраді і так далі, і з цього приводу виринає поняття про “шічі”, тобто “чотири знання”. 

Колись давно, до людини на ймення Йо:шін, пізно ввечері прийшов чиновник з регіонів і приніс “хабаря”. Витаскав з-за пазухи грошики і намагався вручити, примовляючи: “Ніхто про це не дізнається!..”

Але чесний Йо:шін суворо заперечив: “Такого не може бути, щоб ніхто не дізнався. Знатиме небо. Знатиме земля. Знатимеш ти. І знаю я.” Тобто існують чотири знання. 

Завершує журналіст зітханням-наріканням: “Чи ж такі прекрасні традиції тепер можна побачити тільки зацитованими на сторінках газет сусідньої країни?..”

Питання не тільки для японців чи китайців.
 

brovary84: (Shinchan)
 Наступні герої рубрики - компанія “Куккопаддо” (це вочевидь CookPad), розробляють сайти з рецептами страв, допомагають компаніям, що теж хочуть це робити, і підтримують маркетингові потуги всякі. 

У них непогана така дивна стратегія: спонукати всіх робітників переїжджати поближче до компанії і виплачувати за це бонуси. Тим, хто живе в діапазоні 1,5 км від офіса - до 30 тисяч ієн (300 долярів) бонусів щомісяця. Плюс до 200 тисяч видають на сам переїзд (а це - доволі значна сума, покриває більшість витрат). Компанія розташована в центрі Токіо, ціни на нерухомість дорогі, тому заохочення робітників набуває грошового виміру. Загальна кількість робітників - 181, з них користуються системою 55; серед новачків ці цифри - 17 і 11 відповідно. Ефект - покращення працездатності, життєздатнсті і ще всяких здатностей: замість 1,5-2 годин у перевоненому поїзді на одній нозі - 15 хвилин пішки. 

Хто не любить ходити пішки, а більше пересувається на велосипеді - отримують до 10 тисяч ієн бонусів, якщо щодня добираються ним на роботу і живуть на відстані не більше 15 км від офіса. Зараз свідомих велосипедистів - приблизно 20 чоловік. 

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 05:38 am
Powered by Dreamwidth Studios