brovary84: (ikemen)
Мама дружини надіслала фото з міста Мацудзака, відомого своїм мармуровим мнясом, і пише, що музей Мотоорі Норінаґи, на жаль, закритий на реконструкцію. А ти ж, Тімуру-сан, колись провів там майже дві години, роздивляючись незрозуміло що! Дивакуватий ґайдзін. 
Так багато часу я там провів не стільки віддаючи данину заслугам відомого вченого і філософа перед японським суспільством і світом узагалі, скільки крутячи і перекручуючи в голові один-єдиний вірш пана Морінаґи, як ото пишуть, після якого він міг би більше нічого і не писати, а сидіти десь коло Тихого океану в Камакурі і цмулити потихеньку біле а чи й червоне вино, як це робив один незнайомий мені ґайдзін невизначеного, але скоріше старшого віку. 
Так от, вірш був наступний: 
Якщо мене хто-небудь запитає: 
„Яка вона – Японії душа?”, 
Скажу, що схожа 
На квітучих вишень в ранкових горах 
Ніжний аромат!
Якщо бути дуже вже точним і прискіпливим, то друга частина вірша звучить так як у заголовку, принаймні у тому японському варіанті, який я знайшов в інтернетах, але на те вона і поезія, щоби перекладач додавав чи забирав якісь нюанси. Перекладач у даному випадку - це професор Бондаренко, і коли я бачу цей вірш, то не тільки вчергове подумки дякую йому за те, що десь на 2 чи 3 курсі на парі з японської літератури він його нам, горе-перекрадачам, прочитав, але і за те, що років із п’ять тому в пошарпаному ліфті гуртожитку в Тенрі, місті Небесної Мудрості, перше що Іван Петрович зробив, коли ми зайшли із вологого та сутінкового серпня до ліфта - це продекламував його ж японською, просто і водночас натхненно, як це може тільки він: 
 
Шікішіма но Яматогокоро во хіто товаба..
 
Ну і далі по тексту. Там із нами випадково в ліфті їхав якийсь український мальчік, який вочевидь дуже здивувався, чого це двоє українців замість балакати українською або принаймні привітатися чемно, декламують якусь поезію, кому вона треба. 
А я йому подумки відповідав: мені треба, бо це ж той самий вірш, що і десять чи скільки там років тому, і перекладач той самий, от тільки Тимур трохи інакший. Побачив сакуру і таку, і сяку, але до цієї, гірської і з вірша, все ніяк не може доїхати. Точно не знає, в яких саме горах вона цвіте і пахне, але має підозру, що душа країни Ямато - це щось подібне до описаного паном Норінаґою. 
brovary84: (Setonaikai)
Хрещеного батька поклали в лікарню, пише мама.
Крапельниці, дієта, тиждень без шкідливих звичок. 
Тиск стає все нижчим і нижчим,
Шкідливих звичок - все більше. 
 
За п’ять днів - твій день народження, сину,
Каштани буяють, Київ спішить у літо,
Парк Пушкіна приміряє зелений одяг,
Завтра за прогнозом - дощ, одяг буде мокрим. 
 
Як я була твого віку, хотілося мені моря і квітів,
Вина червоного, креветок і апельсинів.
Тепер же, як пише поет, хочу тишини І чашечку чорної кави.
Журавликів із вишини віддаю тобі, разом із каштанами.
brovary84: (Surama)
 У Івана Малковича є вірш із наступними рядками: 

Вийшов у сад. При вікні 
перелічив роки. 
Чути, як в тиші нічній 
тверднуть у слив кісточки. (poetry.uazone.net/malkovych/virshi26.html)

А оце газета "Асахі" помістила на першій сторінці вечірнього випуска в суботу фото "мідзунасу" - особливого виду баклажанів, які вирощують переважно в Осакській префектурі. І дядько, що їх вирощує, хвалиться: як вранці дивитися на них, то можна побачити білу частину шириною в 5-10 міліметрів, на яку кожен баклажан виріс за ніч. А ще як сонце підсвітить, і роса з них звисає - то взагалі ідилія! І на 3 сторінці потім теж фото баклажана з оцією білою смужкою. 
До чого це я? Та до того, що десь у префектурі Осакській можна рано-вранці споглядати, як підростають за ніч баклажани. А у слив (вочевидь, українських) тверднуть кісточки в тиші нічній.

brovary84: (Student ID)
Сяйво світанку, проблиски світла - 

Багатий улов. 

Багато зловили

Ооба-іваші


На березі, схоже, 

Святкують; 

А у морі

Справлятимуть заупокійну службу 

По десяткам тисяч 

Іваші.

brovary84: (Maska)
Мені надзвичайно дивно, чому

Дощ, що падає з чорної хмари,

Виблискує сріблом. 


Мені надзвичайно дивно, чому

Шовкопряд, який їсть зелене листя шовковиці,

Стає білим. 


Мені надзвичайно дивно, 

Чому ю:ґао*, яку ніхто не чіпає, 

Самотужки розкривається. 


Мені надзвичайно дивно, чому

Всі, кого я питаю, сміються у відповідь і кажуть: 

“Це ж очевидно!”.


* Ю:ґао - квітка “луноцвіт”. 


brovary84: (Maska)
Білий капелюх,

Теплий капелюх, 

Шкода капелюха.


Але вже нічого не поробиш, 

Те, що загубив - 

Залишиться загубленим. 


Однак, капелюше, 

Маю до тебе прохання: 

Не падай в канави або ще кудись, 

А повисни собі якнайзручніше 

На гілці якогось високого дерева, 

І стань теплим та гарним гніздом

Для нещасної пташки, яка не може 

Сама звити гніздечка - 

Такої ж неповороткої, як і я.


Білий капелюх,

Повстяний капелюше.

brovary84: (Tenryuji)
В продовження теми Бальмонт і Японія. Надибав книгу саме з такою назвою, ось вам ще один вірш звідти:

К Японии

Япония, Ниппон, Нихон,
Основа Солнца, Корень Света,
Прими от русского поэта
Его струны певучий звон.

Мне люб твой синий небосклон,
И древо вишни в час расцвета,
Твоя весна светла, как лето,
Резьба всего - узорный сон.

Что вышло из руки японца,
То в каждой черточке хранит
Любовь к труду, изящный вид.

Тебя благословило Солнце.
Для женщин сказочных твоих
Всю жизнь готов я петь мой стих.

Чогось нагадало мені Інтермеццо
brovary84: (Kiyomidzudera)
Надибав оце в одній вельми цікавій книзі статтю про захоплення росіян Японією, а потім і ледь не піврозділу про перебування в Японії Бальмонта.
І вірші, перекладені японською, знайшов оригінал одного з них в інтернеті:

ЯПОНКЕ
Японка, кто видал японок,
Тот увидал мою мечту.
Он ирис повстречал в цвету,
Чей дух душист и стебель тонок.
Японка, ты полуребенок,
Ты мотылечек на лету,
Хочу вон ту и ту, и ту,
Ты ласточка и ты котенок.
Я слышал голос тысяч их,
Те звуки никогда не грубы.
Полураскрыты нежно губы, —
Как будто в них чуть спетый стих.
Всегда во всем необычайна
Японка — и японцу — тайна.

Підписуюся під кожним словом. Більше - за посиланням:
http://ricolor.org/rz/iaponia/jr/cu/bal/
brovary84: (Maska)
Лежить сніг
Канеко Місудзу

Верхньому снігу
Холодно.
На нього світить прохолодний місяць.

Нижньому снігу
Важко.
Він носить сотні людей.

Середньому снігу
Самотньо.
Йому не видно ні неба, ні землі.

www.lionji.join-us.jp/misuzu.html#06
brovary84: (Maska)
Я, пташка і дзвоник
Канеко Місудзу

 www.h2.dion.ne.jp/~apo.2012/misuzu06.html

Скільки б я не розправляла руки,
Літати в небі у мене не вийде, 
  
Але пташка, що вміє
 літати, не може, як я  
Швидко бігати по землі.

  

Скільки б я не розкачувалася вправо-вліво, 
  
Красивих звуків не вийде,   
Але той дзвоник, що може дзвеніти, не знає  
Так багато пісень, як я. 

  

Дзвоник, пташка, і я,
  
Всі різні, всі гарні.
brovary84: (Maska)
Мабуть, це луна?..
Канеко Місудзу

Кажеш: “Давай гулятися”
Відповідає: “Давай гулятися”.

Кажеш: “Дурник!”
Відповідає: “Дурник”.

Кажеш: “Більше не гулятимуся!”
Відповідає: “Не гулятимуся”.

А потім,
Коли стане самотньо,

Кажеш: “Вибач!”
Відповідає: “Вибач”.

Мабуть, це луна?..
Ні, будь-хто.

green.ap.teacup.com/gujo/176.html
brovary84: (Maska)
Цей шлях
Канеко Місудзу

В кінці цього шляху
Є великий ліс.
Самотнє енокі*,
Ходімо цим шляхом.

В кінці цього шляху
Є велике море.
Жабеня зі ставка з лотосами,
Ходімо цим шляхом.

В кінці цього шляху
Є велике місто.
Самотнє опудало,
Ходімо цим шляхом.

В кінці цього шляху
Є щось, точно є щось.
Ходімо всі, усі разом,
Ходімо цим шляхом.

*Енокі – китайське залізне дерево.

plaza.rakuten.co.jp/azazteshigoto/diary/201005230000/
brovary84: (Maska)
Вірш японського поета Кендзі Міядзави, який народився в префектурі Івате (одна з постраждалих після недавнього цунамі). Вірш було знайдено у записнику поета після його смерті. Переклад мій, оригінал тут.

Сильніший за дощ )

Кажуть, більшість японців знають цей вірш зі школи.
brovary84: (Maska)
Засмучений, 
Надвір з оселі вийшов, 
А довкруги те ж саме, що в душі, -
Осінні сутінки,
Здається, ще сумніші.

(Рьодзен-хосі, переклад проф. Бондаренка)
brovary84: (Default)
  Сьогодні цілий день ходжу і мугикаю щось незрозуміле собі під ніс, бо ж японці взули данців, а Хонда продемонстрував, що не тільки бразильці вміють всякі трюки на полі виробляти. Шкода лише, що сам матч подивитися не зміг - за японським часом він починався о 3.30 - глупа ніч...Так, хто там у нас наступний? Парагвай? Уперед, самураї! 
 А ще чомусь сьогодні захотілося читати Вінграновського - одного з найулюбленіших поетів. Пригадалася поїздка в Тернопіль і область уже майже чотири роки тому, і придбані в тамтешній книгарні три томи за 80 гривень, і засніжений Став, і уроки фотомайстерності від маминого Колеги, і величні церкви, і кава в кав"ярні "Пінгвін"...
 А взагалі, Вінграновський - неперевершений лірик, і трохи мені схожий на японців - умінням бачити душу в усьому, що нас оточує, і на Ліну Костенко - мелодійнсітю.  А які ж у нього дитячі вірші!!

Озирнулись маки: що таке?
Вітер крикнув макам: утікайте!
Голови червоні пригинайте
І тікайте, бо воно таке!

Потолоче, витолоче, вимне,
Гляньте: від кульбаби тільки пух!
Плигне, стане, чорним оком блимне,
Розженеться та об грушу — бух!

Шпаченя злетіло на гілляку,
Кличе тата, та немає слів.
По стіні на хаті з переляку
Чорний кіт по вуса побілів!..

А воно сміється й позирає:
Мало, бачте, битися йому!
Хто воно, ніхто в дворі не знає,
Лиш воно одне говорить: му-у-у!

1968
brovary84: (ikemen)
 - А ти пам'ятаєш... а ти
пам'ятаєш мене
…ще не сивого?
А я ще тебе пам'ятаю,
як ластівку з маю.-
Від подиву очі її
стали синіми - синіми:
- Я все пам'ятаю, мій голубе...
все пам'ятаю...
І глянула так -
аж хитнуло від гострого болю.
- Я знаю - стемнів, - що завдав
тобі горя немало.
Що, може б, ти... з іншим
знайшла собі кращої долі...
Прости. Не хотів.
А виходило якось невдало. -
Погладила чуб його сивий,
мов трави схололі.
Всміхнулась так,
що вернулася ластівка з маю.
- Якої ж мені ще бажати,
мій голубе, долі,
Коли я твій перший цілунок
і в снах...
пам'ятаю?

Борис Олійник

Memento

Feb. 19th, 2010 03:48 pm
brovary84: (Default)
Федерико Гарсиа Лорка

MEMENTO

Когда умру,
схороните меня с гитарой
в речном песке.

Когда умру...
В апельсиновой роще старой,
в любом цветке.

Когда умру,
буду флюгером я на крыше,
на ветру.

Тише...
когда умру!

Перевод И.Тыняновой

Kyoto

Jan. 20th, 2010 02:27 am
brovary84: (Kiyomidzudera)
 Even in Kyoto--
 hearing the cuckoo's cry--
 I long for Kyoto.
                     Matsuo Bashō
brovary84: (ikemen)

СИНЯ ДАЛЕЧІНЬ (уривок)

III

Старі будинки ажурові 
І кожен камінь — вічний слід 
Давно минулої любові, 
Умерлих літ, безсмертних літ.

Кав'ярні й башти, сни з явою, 
Рабле й Рембо, квітки й трава, — 
І хтось усмішкою чудною 
У невідоме зазива.

Фіалки, привиди Версалю 
І кармін губ, і п'яний шлюб, 
І терпкощі чудного балю 
Крізь яд скрипок і тугу труб.

Ти випив самогону з кварти 
І біля діжки в бруді спиш, 
А там десь — голуби, мансарди, 
Поети, сонце і Париж!

1920

brovary84: (Setonaikai)
 Леонід Кисельов

***

Ти полинеш сиза, наче птах. 
Твій полинний присмак вабить серце. 
Ти по липню вибіжиш у серпень, 
мов по линві, бгаючи мій страх.

Питиму розлуку, як вино. 
І колись, блідим зимовим ранком, 
Чорний птах, сумний, немов прочанка, 
Тихо сяде на моє вікно.

1968

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 25th, 2017 06:40 am
Powered by Dreamwidth Studios