brovary84: (Maska)
Майстри дзенських історій пишуть, що в стародавньому Китаї за династії Танґ (?) був буддистський монах Дзьо:Шю: Дзю:Шін, який користувався надзвичайною популярністю і до якого щодня приходило дуже багато учнів. І щодня хтось із них питав учителя, що треба зробити для того, щоби досягти (дослівно “відкрити”) саторі. 
На таке питання у сенсея була  наступна відповідь: “Випий зеленого чаю”. 
І от коли черговий учень учергове випиває чай, учитель питає його, чи було смачно. Той відповідає: “Так, надзвичайно”. А сам уже підстрибує від радості, що нарешті дізнається таємницю досягнення саторі, аж тут учитель каже йому: “Йди вже собі”. Тобто про саторі - ні слова, напився чаю і вйо додому. 
Це одна із відомих загадок “мондо:” у буддизмі, то що ж хотів сказати учитель?..Що коли п’єш зелений чай, треба концентруватися тільки на тому, як пити зелений чай. Або, іншими словами, не думати про всяке-різне, а вкладати серце у те, що робиш зараз, в цей конкретний момент часу. І це стане частиною шляху до саторі.
Начитався всякого такого, і виклав цілих 160 ієн за пляшку зеленого чаю - суміш сортів різних префектур: 70% з префектури Шідзуока, 20 - з району Ісе, і 10 - сорту мачча “Нішіо”.
brovary84: (Default)
 Накаучі Ісао, засновник компанії “Дайей” - власника мережі супермаркетів загального призначення-спрямування, які заклали основи і стали прикладом для наслідування інших таких мереж. Якщо коротко - можна купити практично будь-який продукт або товар, зазвичай дешевше, ніж в універмагах на кшталт “Такашімая”, “Даймару” та інших. 


Коли після великого землетрусу Ханшін-Авадзі (центр був неподалік від міста Ко:бе) в префектурі Хьо:ґо з 49 магазинів 25 не змогли відкритися, 12 з них відновили роботу у звичному режимі вже через два дні. А з приводу решти власник сказав наступне: 


- Запалюйте світло навіть у тих суперах, які не можна поки що відкрити. Бо без світла місто гине. 

brovary84: (Default)
 Були на минулих вихідних у Нара, коло Великого Будди, і мене питали туристи, до чого коло нього стільки лотосу. Я їм трошки пояснив по пам’яті, пригадуючи цитату з одного англомовного журналу про Кіото. Наводжу її нижче. (А в самому журналі рекламували пречудові розкладні столики зі спресованого японського паперу ваші - ручна робота, всє дєла, вартість - 108.000 ієн. Ну, хіба що в наступному житті, або як виграю я колись в лотерею - тільки треба спочатку купити лотерейний білет).


 The rhizomes of lotus spread through the dark mud of shallow ponds. Connecting the tubers to the plants’ upper structure are hollow stems filled with air. These strong stalks enable the flowers to remain above the murk and reach for the light. As new growth extends upward from the underground rhizomes, it breaks through the water’s surface and spreads out in huge leaves and buds, which are shaped like upside-down hearts, a form echoed in the spherical finials atop Buddhist pagodas. 

 Lotus flowers hold a divine place in Buddhism. The existence of such beautiful blossoms emerging from mud is a floral representation of the fundamental Buddhist concept that people are led by buddhas from the confusion of the everyday world toward wisdom and enlightenment. In fact, the lotus flower, with its layered petals resembling a shape not like unlike the palm of a human hand, easily invokes thoughts of compassion even in people who are not devote Buddhists. The pedestals on which statues of bodhisattvas and other revered Buddhist characters stand are often shaped like lotus petals. 

 So the lotus fits perfectly into the scenic surroundings of many Kyoto temples. Each July the flowers open wide as though to proclaim the advent of summer. Because the blossoms close as the sun approaches its zenith each day, it’s best to visit in early morning to enjoy the vibrance of lotus in the quiet and peaceful atmosphere of the temple grounds. 

brovary84: (Maska)
 Прочитав оце був десь про відповіді на питання у європейців і японців. Пише дядько, що в європейській традиції важливо, на яке саме питання дають відповідь, а також те, яка саме відповідь. Натомість у японців звертають багато уваги і на те, хто дає відповідь, як і на контекст, який його (її) оточує. 

Якщо детальніше - то на питання “Чи існує Бог?” у Європі може бути дві відповіді: “Так, існує” або ж “Ні, не існує”, і вони не є взаємозамінними, тобто це або те, або це, і одна з відповідей зазвичай є правильною. (Пригадав, як ми довели на уроці зарубіжної літератури в школі викладачку до сліз тільки через те, що ніхто не сказав “правильної” відповіді, тобто такої, яка була написана в методичці, підручнику і ще десь). 

Якщо ж буддистський ченець задає своєму новоприбулому учневі питання, і той відповідає “А”, то монах на свій розсуд може сказати, що відповідь “А” наразі неправильна, і надавати учневі палиць заодно із моральними стусанами. Але пройде 10 років, ченець задасть те саме питання, учень дасть ту саму відповідь - а вона вже виявиться правильною. Бо учень - не той, яким був 10 років тому, так само змінився і контекст, який його оточує. І пише дядько, що це доволі суттєва відмінність порівняно із європейським способом давати відповіді, бо там Бог чи існує, чи ні, і 10 років відповідь зазвичай не змінюють ніяк. 

Пішов я шукати відповіді на ніким іще на задані питання. 

brovary84: (Kusakari)
 35-літній буддистський ченець одного з кіотоських храмів, пан Мацуяма нещодавно видав книгу із такою назвою. Одна з причин - прірва, що аж ніяк не звужується, між японською молоддю та буддизмом. Насправді причина не в молоді, а в тому, що вона просто не має шансів фізично “доторкнутися” до буддизму або дзену. 

У книжці в формі “питання-відповідь” подано 30 проблєм, які згадували на проповідях лекціях відвідувачі. До прикладу - дві з них. Намба: ван. “Занадто піддаюся впливу оточуючих, і гублю самого себе”. Мацуяма-сан кидає питання у відповідь: не залежати від інших і завжди стояти на своєму - добре це чи погано? І наводить дзен-вислів ченця епохи Едо, Такуана: “Завжди будь фурекушібуру (м’яким, гнучким) і не залеж від обставин”. І додає: не можна змінювати свою справжню сутність. Спочатку задайтеся питанням про те, чим же насправді Ви мусітє займатися. 

Намба: цу. “Я хочу у чомусь досягти вершини і стати найкращим”. Відповідь - проста, і співпадає з назвою книги: “Починайте забувати із найважливіших речей”. Далі наводить приклад із уживанням паличок. Навчити користатися ними дитину - складно, але навряд чи хтось буде думати про те, як саме правильно ними користатися, під час їжі. “Тобто виходить, що (в процесі) забувається навіть те, що було найважливішим. Треба прагнути такого природнього повернення до першоджерел.” Тобто найголовніше - на цьому най-най-важливішому не зациклюватися, звільнитися - і тільки тоді можна буде чогось досягти у своїй справі.

Такі от справи, дорогенькі. Не згідний я тільки з паличками - завжди думаю, чи на той палець поклав нижню, чи треба її опустити вище-нижче. А книга мусіть бути вельми пізнавальна. 

brovary84: (Shinchan)
 Шукаю в інтернеті інформацію про JR Railway Pass - з ним можна їздити поїздами пані JR, але не найшвидшими, протягом 7, 14 або 21 дня. І раптом натрапляю на сторінку, де пишуть: 

NUANCE... В Японии не принято торговаться.

Думаю собі: а щоб вам ваші працелюбні пальчики повилазили, брешіть та не забріхуйтеся! Або принаймні не узагальнюйте за всіх японців.

Ще у свій перший приїзд до Японії я майже годину торгувався в Осаці в районі магазинів електроніки Ніппонбаші з продавцем за фотокамеру Касіо - щось 35 тисяч ієн, майже 350 долярів! Гроші, зароблені чесним і непосильним трудом у пральні за 10 хвилин від нашого гуртожитку. 

Так от, я просив знижку хоча б на білет з Тенрі - нашого міста - до Осаки і назад, а він - нівкакую, це остаточна ціна і так далі. Я гну своє - і він теж. Знайома українка, яка була при цьому присутня, навіть відео зняла і потім з мене сміялася - мовляв, так довго (і так безрезультатно) в Японії ґайдзіни, мабуть, ще ніколи не торгувалися. 
Але насправді торгуються всі і доволі часто, особливо в Кансаї - здавна торгівельному регіоні. Але якось і в Токіо на штучно намитому острові Одайба я виторгував знижку у 5% - тодішній розмір японського аналога ПДВ - на куртку зільону, покликану захистити мене від тайфуна та дощу. Хлопчик в магазині довго чинив спротив, але зрештою таки піддався. 

Якийсь дивний тут шрифт - таке враження, що журнал сам себе пише. 

brovary84: (Default)
 Релігійний соціолог і буддистський ченець Ейшьо: Оомура (1942 р. н.): приймав ліки від раку кілька років тому, але потім вирішив доживати в “природній” спосіб, не продовжуючи життя. Тобто зробив “акіраме”, що означає зневіритися, припинити щось робити і так далі. В буддизмі це називається “тейкан”. 

То він тепер виступає з лекціями про оце “акіраме”, сприймає себе, що помирає, таким, який він насправді є, прожив уже більше, ніж відводили лікарі, і завершує інтерв’ю дуже розважливою думкою, яку я радісно тут наводжу: 


У кожного з нас є дуже близькі люди. Це, можливо, батько або мати, коханий/а або колеги. Але немає таких людей, які б не втрачали своїх близьких. Мені хочеться, щоб Ви протягом решти свого життя частіше задумувалися, куди потрапляє душа близьких Вам людей. Серце, яке думатиме про такі речі, наповниться спокоєм та миром.

brovary84: (Surama)
 Коли живеш не в Україні протягом певного проміжку часу (у моєму випадку це вже більше 7 років загалом), з часом починаєш відставати від життя українського і приставати до життя тутешнього. Це стосується й інтернету його специфічних виразів. 
Наприклад, я не можу зрозуміти, чому дехто російськомовний уживає ІМХО перед початком кожної своєї фрази. Адже те, що людина пише у Пейсбуці чи деінде - за визначенням хамбл опініон, бо вона набирає літери від свого імені..Тобто виходить навмисне підкреслювання факту висловлення своєї думки, хоча це і так усім зрозуміло. 
Тоді я ще не можу второпати, як це можна сміятися "А-ха-ха" і чому сміх мусить починатися із "А". А якщо хтось сміється "Ха-ха-а" - то сміх неправильний? І невже не можна передати своє сповнене сміху враження від чогось за допомогою інших засобів вираження?
А, ну і те що остаточно вводить мене у прострацію і фрустрацію - це слово "селфі". Єдиний SELHPY, якого я знаю і навіть маю вдома (правда, стару модель) - це фотопринтер від Кенон (http://cweb.canon.jp/cpp/index.html). Вочевидь, оці всі селфі-фото роздруковуються на принтерах Кенон, але вони (тобто Кенон) чомусь поки що не повідомляють про шалені прибутки від продажів.
brovary84: (Default)
 Оскільки цей блоґ все одно мало хто читає, писатиму що заманеться, тобто що в голову приходить і в більшості випадків одразу з неї виходить. 

Побачив у Пейсбуці статус знайомої росіянки: чоловік-японець не любить назву “День Перемоги”, і, мабуть, правильно, бо, зрештою, не було переможених і переможців, були жертви з обох сторін і всі ми однакові люди. 

То на неї як накинулися в коментарях свої ж соплємєннікі! Ти що, це ж Веліка Пєрємога, книги не читала чи що, як тобі не соромно і взагалі ти родичка Остапа, мабуть. Ліньки було дивитися, як вона там виправдовується, але сам факт толерантності та поваги до відмінної від власної думки мене дуже втішає. 

А ще один момент - фото у тому ж Пейсбуці дівчинки, яка закінчила японістику в Шевченка на кілька років пізніше від мене. Побувала в Пітері і пише: “С Дньом Пабєди, слава настаящім хєроям героям!”. Мене завжди тягне вступити з такими вітальниками у не дуже палку дискусію, аби з”ясувати, хто ж кого переміг і хто такі ті всі герої. Бо моя родина від цієї перемоги абсолютно ніякого зиску чи радості не мала, хоч бабуся і плакала щиро, коли помер Сталін у 1953 році. (А під час голодомору із шести братів і сестер вижив тільки дідусь).

Одним словом - засуньте всі пабєди туди, звідки ви їх витаскали, і думайте хоча б зрідка головою. А на толерантність у цьому випадку мені абсолютно плювати.

brovary84: (Hen)

Хоч було це кілька тижнів тому і тому, можливо, зробилося вже тільки наполовину правдою, пригадалася мені підслухана випадково розмова у ліфті, що прямував з 1 на 4 поверх головної будівлі Гуманітарного факультету Кіотського університету.

Отже, до ліфту, жваво щебечучи, зайшли троє. Усім трьом - років десь між 30 і 40, двоє хлопців і модня дівчина. Оскільки вийшли усі троє на 4 поверсі - скоріш за все, лінгвісти, але не факт.

Дівчина занесла із собою в ліфт уривок фрази, щось на зразок “…І от тепер я думаю, як же тепер це все назвати”. А один із хлопців їй відповідає: “Ентропія, як же інакше!” Інший теж під’юджує: “Точно, оце ти класно придумав! Ентропія - і ніяк інакше!” А вона їм обом, трохи сором’язливо-засмучено: “Та ну, яка там ентропія, самий сором та й годі!”

І всі троє радісно покинули цей прямокутний засіб переміщення у просторі, але не в часі.

А я, ошелешений, стояв сам-один у ліфті і думав, що тре було слухатися мами тре було вчити в школі - хвізику, а в інституті - хвілосохвію, риторику і профільні предмети, а не читати Пєлєвіна з Акуніним.

brovary84: (Student ID)

Вчера на парі, яку я офіційно допомагаю проводити своєму науковому керівникові, тележурналіст із Асахі розповідав про те, як складно у світі жити що три основних засади тележурналістики - це сила, що тримає тебе коло екрану і не дає відірватися від телевізора, вплив (на підростаюче покоління) та ще щось, про що я радісно забув, бо тележурналістика мене на даному життєвому етапі цікавить не дуже.

Але не забув, що він же показував 6 відеофайлів, які найбільше хотіли побачити першокурсники Кіотського університету з різних факультетів, загалом близько 100 чоловік. Отже, найпопулярнішим виявився сюжет про студентські рухи і заворушення в Кіотському університеті (друга половина 1960-х - 1970-і роки), на другому місці - 911, тоді Аум Шінрікьо, смерть Імператора Шьова (який він, виявляється, вусатий був!), землетрус у Тохоку (шокуюче відео, яке почав знімати в ресторані аеропорту тато, що прийшов туди пообідати з дружиною та дитиною, десь за 20-30 секунд до першого поштовху, і продовжував знімати весь час, всі 2 з половиною хвилини і всі 7 балів), а також найстаріше відео, яке є у японських телевізійників (незрозуміло який фрагмент російсько-японської війни, звук додано після зйомок).

Як реагували студенти, мені було не дуже видно через вимкнене світло, зате було добре видно, як реагували згодом на відео про заворушення в Кьодаї (Кіотському університеті) науковий керівник І-сенсей, асистент, методистка і секретар кафедри з купою інших повноважних функцій М-сан і Т-сенсей, той що не буддист. Спочатку вони переживали, чи нема на відео І-сенсея (бо він з 1951 року і брав активну участь), і з’ясувалося, на жаль чи на щастя, що немає. Тоді почали шукати М-сенсея, М-сан зазначила, що йому під час сутичок вибили два передніх зуби, і що він і тоді мусів бути вдягнений у своєму теперішньому стилі - “все, що треба культурному антропологу, або нічого зайвого”. І-сенсей навіть подумав на одного молодика, але потім сам себе виправив: “М-сенсей трохи вищий на зріст”.

Пізніше з’ясувалося також, що на відео присутні і Я-кун, який зараз займає якусь там посаду у докторантському середовищі, і І-сан, адвокат на процесі з вимогою визнати етнічних корейців, що перебували в епіцентрі вибухів у Наґасакі та Хірошімі, постраждалими так само як і японці. А тоді М-сан радісно заявила, що ще один Т-сенсей, але більше буддист, відомий своїм швидкісним водінням  чужих автомобілів, одружився на медсестрі, яка теж була в ті часи присутня в Кьодаївському кампусі.

А наостанок І-сенсей радісно заявив, що його немає і на відео 1977 року, зате він вповні присутній на іншому відео того ж року, що зафіксувало випускну церемонію. Присутній аж настільки, що вигукує пристойні і не дуже речі, стукаючи по шолому, саме коли тодішній ректор вручає дипломи і виголошує всякі урочистості. А ще І-сенсей з подібної нагоди посів першу шпальту Майнічі-шімбун, і дуже з того пишається.

Кожен сенсей, кожна людина - сама історія. Вибиті зуби, димові шашки, коктейлі Молотова, теплі стосунки з поліцією, 137 сніжно-білих рисових оніґірі, з’їдених на морозі під рисово-білим снігом, окупована вежа з годинником і прапор Че Ґевари на найпочеснішому місці - ось рецепт першокласних у майбутньому соціологів чи антропологів.

Як добре, що я зараз саме у цьому місці (і місті) і в цей час.

brovary84: (Hen)
Я люблю Пейсбук, бо інколи в ньому у Спільноті українців у Японії можна побачити отаке:

Доброго дня всім! Сподіваюсь, що дощік не змив ваш гарний настрій  Хочу поділитися новиною. З наступного тиждня видкриває свою роботу виставка містецтва та рукотворів від Цетру культури Tokyu Culture BE Seminar , де я викладаю писанкарство. Студенти курса по писанкарству і я, також приймаємо участь. Тож ласкаво просимо! Адреса та дати японською є на фотографії.

Тут слід звернути не увагу не тільки на чергове приймання каструль із віртуальних плит, а і на перфектну пунктуацію та орфографію дописувачки. Цікаво, чи у неї в голові не відбувається конфлікт цивілізацій чи культур: викладати писанкарство в Японії - і наробити купу помилок у трьох реченнях українською. Моя конструктивна позиція: можеш не писати - не пиши.
brovary84: (Maska)
Розказав сегодні мудрий водій таксі, що у храмі Рьоандзі, відомому своїм садом каменів, які не можна одночасно всі побачити (обов"язково один-два будуть десь ховатися), тин довкола ставу будують так, щоби він виглядав одинаково і спереду, і ззаду. Мовляв, ні в речей, ні в людей не повинно бути лицьової сторони або зворотної, а тільки правдива.  Подивився - дійсно, тин одинаково "правдивий" і спереду, і ззаду. 

Добре, що в Японії є Кіото

Do:gen-2

Mar. 6th, 2012 11:38 pm
brovary84: (Maska)
 The sinner who has lost his way is nearest to God, nearest than the angels. 
 As content of the intelligible self, there is noematically no higher value visible than truth, beauty, and the good. In so far, however, as the intelligible Universal is "lined" with the Universal of absolute Nothingness, the "lost Self" becomes visible, and there remains only the proceeding in the direction of noesis. In transcending in that direction the highest value of negation of values becomes visible: it is the religious value. The religious value, therefore, means absolute negation of the Self. The religious ideal consists in becoming a being which denies itself. There is a seeing without a seeing one, and a hearing without a hearing one. This is salvation. 

Do:gen

Mar. 4th, 2012 12:08 am
brovary84: (Default)
In Buddhism, practice and enlightenment are one and the same. Since practice has its basis in the enlightenment, the practice even of the beginner contains the whole of original enlightenment. Thus while giving directions as to the exercise, the Zen master warns him not to await enlightenment apart from the exercise, because this exercise points directly to the original enlightenment, it has no beginning. 
brovary84: (Default)
Як справжній таїландець, радісно пройшовся вранішнім Кіото. Мій вірний пан Нікон залишився вдома, тому фото - з мобільної Кіосери. Все знято уздовж Дзінгу мічі - дороги, яка веде до синтоїстського храма Хейан Дзінгу, він з червоними торіями (але перші два фото - то Ясака дзіндзя). Великі дерев"яні ворота і кам"яні сходи - буддистський храм Чіонъін, це до нього ми якось ходили слухати новорічні дзвони. 
8 фото )
brovary84: (Hen)
Отримав прекрасний коментар від ананіма на пост про поїзди. Дискусія тут неможліва за визначенням, тому  коментар розцінений як спам, ананіми більше не можуть коментувати мій журнал. Треба берегти нерви, я і так сивий.  

и тебе не надоело писать об этом!? да еще и на украинском! вообще не воспринимается! парочкой он-иностранец, она-японка уже никого не удивишь! (ну, может, в Кансае до сих пор это дикость)
Олег из Сеула
І ви ще дивуєтеся, чому Старбакс звертається до українців російською? Як заслужили, так і звертається.
До речі, це вдруге в житті мені вказали на те, що українська мова - ета нє ета. Вперше було бозна скільки років тому, адна дєвачка сказала, щоб я "гаваріл парускі", бо їй, бачте, незрозуміло нічого. Кулю в пах.
І ще до речі, єдиний Олєх із Сєула, якого я знаю, і то заочно - це ґєй-лєсбіян-гаспадарочка (Вітя відпочиває), смазлівий мальчік в акулярчіках. Цьому хєрою - дві. 
 
brovary84: (Kiyomidzudera)
Кожного дня рівно о 18 годині у якомусь із буддистських храмів неподалік від моєї Вілли Кумано дзвонить дзвін. Так, що хочеться покинути соціологію, перестати їсти м"ясо і читати-читати про Дзен від Судзукі-сана. Мабуть, тут важливий навіть не сам звук, а те, що чуєш за ним і те, скільки це післязвуччя триває, - здається, вічно. Тоді о 18-05 дзвонить ще один дзвін у храмі-побратимі (чи посестрі), трохи відмінної тональності. Розказав би вам, що в Кіото всі тональності дзвонів всіх буддистських храмів спроектовані за 5 традиційними китайськими напрямками, назвімо це хоча б і феншуєм - та ви мені не повірите. На сході - (наприклад) Фа із запахом криптомерії, а на півдні таке собі Сі із бронзовим присмаком. 
Ма Ка Хання Харамітта Шінґьо:

brovary84: (Default)
 Є в Японії, в префектурі Нара, місто, про яке мало хто знає. Трохи менше за розмірами від моїх рідних Броварів, але зате зі своїм університетом і своєю релігією. Зветься місто Тенрі, і саме у ньому чотири роки тому я відкривав для себе Японію.

 

 На початку травня я з друзями відвідав Тенрі з офіційним візитом. Пішли спочатку до старезного гірського водоспаду із кумедною назвою - “Хвостик персика”, тоді вирішили піднятися трохи вгору по крутій стежечці, яку я раніше ігнорував саме через таку її властивість. Брели собі десь хвилин десять, аж раптом вийшли до ошатної хатинки серед лісу, а трохи вище побачили буддистський храм. Тоді з'явився і ченець, весь у білому, із сивою бородою. Він чемно привітався і взявся підмітати, зауваживши перед тим: “Я, між іншим, маю тут інтернет і регулярно оновлюю домашню сторінку храму - тож заходьте, дивіться”. Я тим часом витягнув сорокове маленьке прикінцеве щастя в “омікудзі” - священному жеребові, що пророкує майбутнє.

 Священик повернувся, сів поруч із нами і почав розпитувати, хто ми і що.
- А чи цікаві вам буддистські та синтоїстські храми?
- Так, дуже. Але, на жаль, я мало що про них знаю.
- То Кіото якраз дуже гарне місто, якщо вам таке цікаве. Хоча такі тишу, спокій та умиротворення можна відчути лише у такому храмі, як оцей — далеко в горах.
- Так, але, прийшовши до водоспаду і побачивши оту круту стежечку вгору, навряд чи багато людей захочуть нею піднятися сюди до Вас.
Подивився на мене священик — мовляв, говори-говори! - і каже:
- Ну, але ж є і такі, що хочуть.
- Як, наприклад, ми, бачите! (О благословенний Будда, я чесно не хотів! Я просто часто бовкаю те, що в голову прийде, не подумавши. Я задовольнюся навіть маленьким прикінцевим щастям, тільки не гнівайся!!).
 Аж тут виявилося, що стежечку мужньо подолали іще четверо — тато, мама, хлопчик і дідусь. Вітя — герой одного з попередніх постів — помітив це і сказав ченцеві, а той, філософськи:
- Ну, я, власне, тому і прибираю, бо знаю, що хтось прийде обов
'язково, - і на мене косить хитрим оком.
 Згодом Будда, мабуть, мене почув, бо священик відкрив храм, запросив нас усіх всередину і прочитав
Хання шінгьо: - “сутру-серце”.
 ...Це був найдивовижніший досвід у моєму житті. І ні з чим не порівнянний.
 Подякувавши, ми, задумані, почали спускатися вниз.
 “Люби життя — тобі вік із ним жити”, - писав один український поет. І як це його можна не любити, думаю я собі, пригадуючи “сутру-серце” у виконанні священика-активного користувача інтернету із найзатишнішого буддистського храму в світі.
 А щастя — хіба його може бути багато?..

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 25th, 2017 06:42 am
Powered by Dreamwidth Studios