Mar. 28th, 2016

brovary84: (Maska)
 Про дороги
 
В газеті “Асахі” по суботах, у додатковому випуску, який дуже часто ніяк не виходить прочитати аж до наступної суботи (а даремно!), є прекрасна рубрика про дороги. Різні, короткі і довгі, прямі і звивисті, людські і тваринні. Наприклад, пряма і широка, що веде до будівлі Парламенту, де років із 50 тому збиралися студенти, що протестували проти загравань із американцями, а тепер збираються то мамИ, що вимагають будівництва нових дитсадочків чи ясел, то противники АЕС, то прихильники “мирної конституції”. Або дорога, якою колись із префектури Фукуі возили в Кіото “саба”, тобто скумбрію. Точніше, не возили, а носили, в кошиках за спиною. Або китова дорога в морі, десь, мабуть, коло південних префектур. 
А мені оце думається чогось про дорогу, що веде з Осаки через префектури Нара та Міе в напрямку Наґої. Колись, років із 10 тому, ми їхали нею вшістьох на машині, що чмихала і протестувала моторними вібраціями, бо 6 чоловік - це пряме порушення правил дорожнього руху. Тімуру сидів попереду, як найбільший за довжиною кінцівок і як іноземець, вела машину дівчинка А., а позаду влаштувалися друзяки Тімуру М. та С., а також дівчата С. та А.-2. Об’єднувала нас любов до коней, які вже проїхали тим самим шляхом у фургоні кілька годин до того. І ще об’єднували нас довгі чорні чоботи, відчуття вседозволеності до зустрічі із першим патрулем (на щастя, так і не зустріли, тому дозволено було майже все), і трошки страху за старенький “ніссан”, який дуже старався, але був на грані. Дорога ця була звивиста, тому на грані “ніссан” перебував у прямому значенні: на всіх поворотах його хитало з боку в бік, двоє хлопців і двоє дівчат на задніх сидіннях майже інтимно тулилися одне до одного (двоє до двох?), а Тімуру мовчки дивився на дівчину А. 
10 років тому ми ще мусіли з’їхати вниз десь поруч із рестораном із альбатросом на даху, проїхати хвилин 10 вузенькими доріжками поміж рисових полів, подолати підйом градусів у 40, аби нарешті дістатися кінно-спортивного клубу, де проводилися студентські змагання префектури Нара. Я був тільки глядачем, тому можна було мене і не брати, але ж субординація, намагання показати країну і коней, ввічливість..Ну, ви розумієте. 
А через 10 років після того “ніссана” ми їхали тією ж дорогою вже на сріблястій “тойоті”, нас знову було шестеро, але один собака, і українців побільшало - на маму Тімуру. Проїхали шлях 10-річної давнини, але не виїхали з Тенрі, міста “Небесного Розуму”, і не повернулися знову у нього. Подолали шлях між префектурами Осака та Міе за якихось півтори години, зробивши одну зупинку для собачої прогулянки і людської кави. “Тойота”, на відміну від “ніссана”, нікуди не прогиналася, поводилася впевнено і незалежно, чутливо реагуючи на всі вказівки водієвих рук. 
Якщо задуматися, скільки сотень тисяч машин і мільйонів людей проїхали цією дорогою за 10 років, то починає йти обертом голова, і хочеться дивитися аж до ранку в очі Вежі Сонця, що світяться в темряві меморіального парку ЕКСПО-70, і шукають поглядом (якщо у вежі може бути погляд) Осакський замок.  Але я просто повторюю подумки, як мантру: як добре, що є ця дорога із Тенрі в Тенрі, а також із Осаки в Міе, і що були на ній темно-синій “ніссан” 10 років тому, а вчора і сьогодні - срібляста “тойота”. І як дивно знову їхати вшістьох кудись на схід, знову сидіти на місці ліворуч від водія, і пригадувати запах коней, які давно вже тебе забули.

Profile

brovary84: (Default)
brovary84

December 2016

S M T W T F S
    123
45678910
111213 14 151617
18192021222324
25262728293031

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 06:45 pm
Powered by Dreamwidth Studios